Автор сподівається, що науковий аналіз піднятих проблем, запропоновані вирішення питань викличуть дискусію, під час якої вчення про застосування кримінального закону (частиною котрого є кримінально-правова кваліфікація) знайде подальший розвиток. Це викличе вдосконалення чинного законодавства і правозастосовної практики.
1. Поняття кримінально-правової кваліфікації
Поняття кваліфікації є одним з центральних і таких, що часто застосовується у теорії кримінального права та правозастосовній практиці. З назв значного числа публікацій випливає, що вони присвячені або загальним проблемам кваліфікації, або ж питанням кваліфікації окремих видів злочинів. Чи не у кожній постанові Пленуму Верховного Суду України містяться вказівки щодо кваліфікації тих чи інших діянь. У повсякденній мові правників часто йдеться про «кваліфікацію злочину», «кваліфікацію із запасом», «неправильну кваліфікацію», «чистоту кваліфікації», «зміну кваліфікації» тощо. Причому вказані й аналогічні вислови часто використовуються паралельно з поняттями «інкримінувати», «притягти до відповідальності», «застосувати певну статтю КК».
Слід зазначити, що закон відповідні терміни використовує порівняно рідко. У нормах матеріального кримінального права вони не зустрічаються взагалі. Кримінально-процесуальний кодекс України (далі — КПК) термін «кваліфікація злочинів» застосовує для характеристики чи не кожної стадії процесу, десятки разів у його статтях йдеться про «застосування кримінального закону» в тому ж значенні, у якому використовується термін «кваліфікація».
Привертає увагу те, що як у теорії кримінального права, так і на практиці до останнього часу переважно йшла мова лише про кваліфікацію злочинів. Таким чином, по суті, будь-яке діяння, яке оцінювалося на підставі положень кримінального закону апріорі, оцінювалося як таке, що полягає у порушенні КК. Разом з тим, навіть побіжне ознайомлення зі змістом сучасного кримінального законодавства, відоме ставлення до КК як до «кодексу свободи», означає, що він передбачає як злочинність, так і незлочинність діяння. Оцінка вчиненого на основі кримінального закону не обов'язково означає констатацію того, що відбулася кваліфікація злочину. А, отже, крім кваліфікації злочинів, існує і кваліфікація діянь, які не є злочинами, хоча й передбачені КК. Напрошується висновок, що кваліфікація злочинів і кваліфікація діянь, які не є злочинами, охоплюються ширшим поняттям — кримінально-правової кваліфікації.
У літературі з кримінального права не бракує визначень поняття кваліфікації злочинів. Автори або пропонують оригінальні визначення, або ж інтерпретують формулювання інших вчених. На жаль, підхід до визначення відповідних понять не позначається глибиною. Дискусії, якщо вони проводяться, стосуються окремих елементів визначення, використовуваних термінів.
Разом з тим, очевидно, що висвітлення проблем, які стосуються кримінально-правової кваліфікації, доцільно почати зі з'ясування відповідного поняття. Причому не у його вузькому значенні — як відповідної дефініції, а у широкому, що включає встановлення значень, у яких вживається поняття кваліфікації у кримінальному праві, характеристику його змісту та обсягу, виділення видів, встановлення співвідношення з суміжними правовими феноменами, розгляд відповідної діяльності у динаміці та визначення її результатів, аналіз структури тощо.
1.1. Зміст та об’єм поняття кримінально-правової кваліфікації
Походження та значення терміну “кримінально-правова кваліфікація
Встановлення поняття кримінально-правової кваліфікації доцільно розпочати зі з’ясування значення слова, яке лежить в основі відповідного терміну. Слово кваліфікація походить від двох латинських слів — qualis (якість, який за якістю) та facio (роблю). Таким чином, в буквальному перекладі кваліфікація — це визначення якості, оцінка.
У праві під кваліфікацією звичайно розуміють оцінку діяння з точки зору нормативно-правових актів, визначення того, під яку праву норму “підпадає” дане діяння. Кримінально-правова кваліфікація, характеризується тим, що: