1) оцінці підлягають не будь-яка поведінка особи, а та, яка хоча чимось нагадує злочин — діяння, передбачене КК;
2) оцінка здійснюється на підставі норм, викладених в КК.
У спеціальній літературі, звичайно, підкреслюється, що термін "кваліфікація" має два основних значення. По-перше, його використовують для позначення певного процесу, діяльності уповноважених на те державних органів щодо оцінки, встановлення юридичної природи вчиненого посягання. По-друге, цим терміном позначають результат такої діяльності, який виражається у визначенні кримінально-правової норми (норм) — вказівку статті, її частини чи пункту кримінального закону, які передбачають відповідальність за скоєне. Однак наведеними (основними) значеннями не вичерпується поняття кримінально-правової кваліфікації злочинів. Під нею також розуміють:
— оцінку скоєного з точки зору держави, не лише юридичну, але й суспільно-політичну оцінку посягання як злочину, а не іншого правопорушення;
— логічну діяльність із встановлення відповідності (тотожності) між фактичними і юридичними ознаками посягання, сукупність процесів, які здійснюються відповідно до законів формальної логіки;
— процес мислення, що відбувається у свідомості особи відповідно до законів психології.
Зміст поняття кримінально-правової кваліфікації
Поняття кримінально-правової кваліфікації, як і будь-яке інше, характеризується такими найважливішими рисами, як зміст і об’єм. Зміст аналізованого поняття розкривається за допомогою його визначення. При цьому розкриття змісту вимагає виділення і проведення характеристики істотних, необхідних і достатніх ознак кримінально-правової кваліфікації. Лише на цій основі може бути сформульована дефініція поняття — проведена логічна операція розкриття його змісту, завдяки якій вказана суть поняття кримінально-правової кваліфікації, показана його відмінність від інших предметів, процесів, явищ.
Кримінально-правова кваліфікація, як і будь-яка людська діяльність, характеризується специфічними учасниками (суб'єктами, котрі мають певний правовий статус), об'єктом та змістом. Тому ознаки кримінально-правової кваліфікації (детальний зміст яких буде охарактеризований при розгляді наступних питань теми) такі:
1) кваліфікація — частина процесу застосування кримінального закону. А, отже:
— це офіційна діяльність, яка здійснюється уповноваженими на те органами держави - дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду;
— вона проводиться у відповідній процесуальній формі, її результати закріплюються у актах вказаних вище органів (постановах, обвинувальному висновку, вироку);
— має обов'язкове значення, тягне за собою правові наслідки як для осіб, дії яких кваліфікуються, так і для самих державних органів.
У юридичній літературі часто кваліфікацію ділять на офіційну та неофіційну. Під останньою розуміють кримінально-правову оцінку діяння, яку роблять особи, не уповноважені на те законом (потерпілі, науковці, студенти, журналісти). Вони дійсно можуть оцінювати ті чи інші діяння (реальні злочини, описані в умовах завдань, зображені у художніх творах тощо ) на предмет того, чи становлять вони злочин і який саме. Однак, враховуючи, що така діяльність не наділена жодною з вказаних вище рис, її не можна вважати кримінально-правовою кваліфікацією, хоча б і неофіційною. Разом з тим чинне законодавство передбачає немало випадків, коли на окремих громадян покладається обов'язок проводити кримінально-правову оцінку чи то своєї власної поведінки, чи то діянь інших осіб (на чому зупинимося далі).
2) в ході кримінально-правової кваліфікації оцінці підлягає суспільно-небезпечна поведінка. Констатувати, що певні діяння потребують кримінально-правової кваліфікації можна тоді, коли встановлена належність відповідних суспільних відносин до предмета кримінально-правової регламентації. Про це ж свідчать такі ознаки:
- заподіяння або загроза заподіяння істотної шкоди;
- кримінальна протиправність вчиненого діяння.
Реально заподіяна чи можлива шкода головним чином визначає суспільну небезпеку діяння — головний критерій для визнання його злочином, а, отже, і віднесення до предмету кримінального права. Проте, саме по собі заподіяння істотної шкоди ще не обов’язково свідчить про те що діяння є злочином. У ході кримінально-правової кваліфікації якраз і здійснюється оцінка факту заподіяння шкоди — визнання його: а) злочином; б) посяганням, яке не містить в собі всіх ознак складу злочину; в) діянням, вчиненим при обставинах, що усувають його злочинність.