Але Скіфр тільки ширше всміхнулася.
— Якщо підготуватися як слід, то в ельфійських містах безпечніше, ніж у людських.
— Люди кажуть, ти відьма, — Колл здмухнув стружку з ділянки, яку завершив різьбити, і звів голову.
— Справді? Про мене таке кажуть? — Скіфр зробила такі великі очі, що білок повністю оточив райдужку. — Брехню і правду часом буває важко відділити одну від одної — так сильно вони переплітаються в тому, що люди кажуть.
— Але ти стверджувала, що знаєшся на магії.
— Знаюся. Достатньо, щоб завдати багато лиха, але недостатньо, щоб із того вийшло багато добра. Так воно завжди — з магією.
— А можеш показати мені?
Скіфр пирхнула.
— Ти юний і нерозважливий, і не знаєш, про що просиш, хлопче.
Вони саме пропливали в тіні неосяжного муру. Основа його ховалася під водою, а обламана верхівка стовбурчилася скрутнями покорченого заліза. Ряди велетенських вікон зяяли пусткою.
— Ті самі сили, що звели це місто, обернули його на руїну. Ризики величезні, і ціна страшна. Завжди треба платити ціну. Імена скількох богів ти знаєш?
— Усіх, — відказав Колл.
— Тоді молися їм усім, щоб ніколи не побачити магії.
Скіфр зиркнула на Шпичку.
— Скидай чоботи.
Та здивовано закліпала.
— Чого б то?
— Бо ти заслужила відпочити від веслування.
Шпичка глянула на Бранда, той лише стенув плечима. Вони одночасно втягли весла, і вона зняла чоботи. Скіфр скинула з себе плащ, склала його й повісила на стернове весло. А тоді видобула свого меча. Шпичка вперше побачила його оголений клинок, довгий, тонкий і ледь вигнутий. Убивче лезо палахкотіло в промінні Матері Сонця.
— Ти готова, моя голубко?
Відпочинок від веслування враз видався не таким уже й принадним.
— Готова до чого? — невпевненим і тихим голосом запитала Шпичка.
— Войовниця або готова, або мертва.
Її врятувала якась дрібка інстинкту, що підказала шарпнути весло догори. Клинок увігнався в дерево просто між руками.
— Ти божевільна! — вереснула вона, поквапно задкуючи.
— Ти далеко не перша, хто мені це каже, — Скіфр штрикнула зліва, потім справа, змушуючи Шпичку перестрибнути через опущену щоглу. — Я сприймаю це як комплімент, — вона вишкірилася й зі свистом кілька разів розітнула повітря мечем; веслярі налякано сахалися з її дороги. — Сприймай усе як комплімент, і тоді тебе ніхто не зможе образити.
Вона знову стрибнула вперед, і Шпичці довелося пірнути під щоглу. Їй забило дух, коли клинок із глухим стуком рубонув дерево раз, другий.
— Мої різьблення! — закричав Колл.
— Вкомпонуєш їх у мої! — відгиркнула Скіфр.
Шпичка перечепилася через ланцюг, що тримав окуту залізом скриню, і полетіла просто Одді на коліна. Вона зірвала його щит з гачків, схопила обіруч і відбила удар, але Скіфр видерла його в неї і копняком повалила її навзнак.
Шпичка налапала скручену линву й жбурнула моток в обличчя старій наставниці. Відтак кинулася до Фрорового меча, але ванстерець ляснув її по руці.
— Свого бери!
— Мій у скрині! — вереснула вона й перекотилася через Досдувоєве весло; сховавшись здорованеві за спину, обережно визирнула з-за його широченного плеча.
— Боже порятуй! — охнув він, коли клинок Скіфр, пробивши дірку в його сорочці, мало не черкнув по ребрах спочатку з одного боку, а потім з другого.
Шпичка відчайдушно ухилялася, але відступати було вже майже нікуди: різьблений ніс лодії невблаганно наближався. На носі стояв отець Ярві й з усмішкою спостерігав за дійством.
— Припини! Годі! — закричала Шпичка, здійнявши тремтливу руку. — Будь ласка! Дай мені бодай якийсь шанс!
— Невже берсеркери-нижньоземці припиняють бій заради своїх ворогів? Невже Блискучий Їллінг спиниться, якщо ти ввічливо його попросиш? Невже Ґром-ґіль-Ґорм дає шанси своїм противникам?
Скіфр знову зробила випад. Шпичка одним стрибком минула Ярві, захиталася на краю борта, ступила ще один відчайдушний крок і зіскочила з корабля на переднє весло. Те прогнулося під її вагою, і весляр напружився, щоб утримати його. Широко розвівши руки для рівноваги, Шпичка переступила на наступне, хитаючись і вигинаючи босу стопу, щоб надійніше стати на слизькій жердині. Спинитися, задуматися, завагатися означало впасти. Вона могла тільки швидко перестрибувати. Вода мерехтіла внизу, весла рипіли й стукотіли в кочетах, а у вухах дзвеніли підбадьорливі вигуки команди.
Охоплена радісним захватом, Шпичка пронизливо скрикнула й відчула, як у розтулений рот вривається вітер. Біг по веслах був славетним чином, який часто оспівували в піснях, але рідко бралися здійснити в житті. Однак радість її тривала недовго. «Південний вітер» мав із кожного боку лише шістнадцять весел, і вони швидко закінчувалися. Ось-ось уже останнє, Бранд, перехилившись через борт, тягне до неї руку. Шпичка відчайдушно спробувала схопити її, хлопець піймав її за рукав…