Весло боляче вдарило її в бік, рукав порвався, і вона полетіла сторч головою у воду. За мить, хапаючи ротом повітря, вона виринула серед вировиння бульбашок.
— Похвальна спроба! — гукнула до неї Скіфр, стоячи на кормовому підвищенні й обіймаючи рукою Рульфа за плечі. — А плавба — це навіть краща вправа, ніж веслування! Ми станемо табором за кілька миль звідси й зачекаємо на тебе!
Шпичка зі злістю вдарила рукою по воді.
— За кілька миль?
Але її лють не сповільнила «Південного вітру». Радше навпаки, пришвидшила. Звісивши руку за борт, Бранд дивився на неї з корми тим своїм безпорадним поглядом. Зрештою він стенув плечима.
Над водою розлігся голос Скіфр:
— Я подбаю про твої чоботи!
Лаючись крізь зуби, Шпичка пустилася пливти, лишаючи позаду мовчазні руїни.
СВЕРБІЖ
Бранд боляче гепнувся об землю. Дерев’яний меч випав із його руки, а сам він, охкаючи, покотився схилом і зі стогоном простягнувся горілиць. У вухах відлунювало кепкування команди.
Якусь хвилю він лежав отак і дивився в сутінкове небо. Численні забої пульсували болем, а від почуття власної гідності лишилися самі лише клапті. Бранд збагнув, що вона, либонь, підбила йому ногу, але як це сталося, він навіть не встиг помітити.
Шпичка встромила свій меч у горбкуватий дерен, на якому вони тренувалися, і простягнула Брандові руку, щоб допомогти підвестися.
— Котрий це вже раз поспіль? Третій чи четвертий?
— П’ятий, — пробурчав він. — Наче ти не знаєш.
Він узяв її руку. Бранд і так ніколи не міг дозволити собі забагато гордості, а поєдинки зі Шпичкою, завдавали значних втрат її жалюгідним решткам.
— Святі боги, але ж і швидкою ти стала, — він вигнув спину й поморщився: та досі боліла від удару чобота. — Як змія, тільки безжальна.
Шпичка вишкірилася й витерла струминку крові з-під носа — єдине ушкодження, якого він їй завдав за останні п’ять поєдинків. Вона вочевидь узяла його слова за комплімент, хоч він і не мав цього на меті. Скіфр теж сприйняла це як похвалу.
— Гадаю, юному Брандові на сьогодні достатньо дісталося, — сказала стара наставниця й звернулася до команди: — Чи не знайдеться серед вас увішаний кільцегрошима герой, що відважиться випробувати себе проти моєї учениці?
Ще не так давно вони всі вибухнули б реготом на таку пропозицію. Чоловіки, які вчиняли набіги на суворі береги всього Потрощеного моря. Чоловіки, які жили мечем і ворожнечею, а стіну щитів називали своєю домівкою. Чоловіки, які сукупно пролили стільки крові, що по ній проплив би великий корабель. І це вони мали б стати до бою з якимось лайливим дівчиськом?
Але тепер ніхто не засміявся.
Бо вони протягом кількох тижнів спостерігали, як це дівчисько з диявольською впертістю тренується за будь-якої погоди. Вони спостерігали, як вона падає і встає, знову й знову, аж доки їм самим не ставало боляче на це дивитися. Протягом місяця вони засинали, слухаючи брязкіт її зброї замість колискової, і прокидалися від її бойових вигуків замість кукурікання півня. Вони бачили, як день у день вона стає швидшою, сильнішою і спритнішою. Тепер вона билася одночасно мечем і топірцем з убивчою спритністю, а крім того, дедалі краще наслідувала ту п’яну ходу Скіфр, тож неможливо було передбачити, де наступної миті опиниться вона або її зброя.
— Не раджу зачіпатися з нею, — сказав Бранд, сідаючи біля багаття; кривлячись від болю, він злегка помацав свіжу рану на голові.
Шпичка вертіла топірець між пальцями так вправно, наче то була зубочистка.
— Що, ні в кого з вас немає яєць?
— Хай тобі грець, дівчино! — Одда скочив зі свого місця біля вогнища. — Я тобі зараз покажу, на що здатен справжній чоловік!
Одда показав їй, як справжній чоловік виє, коли дерев’яний меч влучає йому просто в пах. Потім він показав їй, як справжній чоловік гризе власний щит, і то з таким старанням, якого Бранд ще ніколи не бачив. І врешті-решт, полетівши через зарості ожини в калюжу, він показав їй брудний зад справжнього чоловіка.
Обліплений багнюкою з голови до п’ят, він піднявся на ліктях і видмухнув воду з носа.