вдягнувся в найкращий свій одяг. У цьому одязі, як і взагалі в одязі більшості торговців, було багато різноманітних і хитромудрих вставок, вишивок і облямівок, які насправді були ніякими не вставками, вишивками і облямівками, а ретельно замаскованими кишенями для грошей. Абдулла розподілив усе виторгуване за килими золото по цих схованках — і нарешті визнав, що він готовий. У колишню крамницю свого батька він пішов без ніякої охоти. Йому довелося переконати себе, що іде він туди тільки тому, що так йому швидше минатиме час перед утечею.
З дивними відчуттями він піднявся пологими кедровими сходами і ввійшов туди, де провів більшу частину свого дитинства. Запах кедрового дерева й дорогих пахощів, а також важкий маслянистий дух вовняних килимів — усе це було Абдуллі настільки знайомим, що, заплющивши очі, він міг уявити себе десятирічним хлопчиком, який грається за згорнутими в сувої килимами, доки його батько торгується з покупцем. Але з відкритими очима Абдулла бачив щось цілком інше. Сестра першої дружини його батька відзначалася хворобливою любов’ю до пурпурового кольору. Стіни, ґратчасті перегородки, крісла для покупців, прилавок і навіть конторка — геть усе було пофарбоване в улюблений колір Фатіми.
Того ж таки кольору вбрання було і на самій Фаті-мі, яка вийшла назустріч Абдуллі.
— Ой, Абдулла! Як ти вчасно прийшов! І як ти чудово виглядаєш! — вигукнула вона таким тоном, ніби давала зрозуміти, що чекала його із запізненням й одягненого в лахміття.
— Виглядає так, наче вбрався до шлюбу! — підхопив Ассіф, наближаючись до Абдулли з посмішкою на жовчному обличчі.
Бачити Ассіфа усміхненим було настільки незвично, що Абдуллі здалося, ніби йому продуло шию й оце він тепер так кривиться від болю. Але тут Хакім хи-
хикнув — і тільки тоді Абдулла зрозумів, що саме сказав Ассіф. На превеликий жах, Абдулла відчув, що червоніє. Йому довелося низько вклонитися, щоби ніхто не побачив його лиця.
— Ну навіщо ж змушувати хлопчика соромитися! — вигукнула Фатіма. І, звичайно, після цих її слів Абдулла почервонів ще сильніше. — Абдулло, а що це за чутки, що дійшли до нас, нібито ти ні з того ні з сього вирішив зайнятися картинами?
— І розпродуєш свої найкращі килими, щоби звільнити місце для цих картин, — додав Хакім.
Абдулла перестав червоніти. Він зрозумів, що його покликали сюди, аби укотре розкритикувати. Він упевнився в цьому остаточно, коли Ассіф докірливо мовив:
— Ми почуваємося дещо обділеними, о сину племінниці мого батька, адже ти, очевидно, навіть і не подумав про те, що ми теж могли би зробити тобі ласку й узяти в тебе декілька килимів…
— Найдорожчі мої родичі, — сказав Абдулла, — звичайно ж, я не міг би продати вам свої килими. Адже моєю метою було отримати прибуток, і навряд чи я дозволив би собі обшахрувати тих, кого так любив мій батько.
Він страшенно розлютився, а тому повернувся й зібрався було йти геть — але тут виявилося, що Хакім нишком зачинив двері й позасував засуви.
— Навіщо дозволяти всякому і кожному заглядати сюди? — мовив Хакім. — Ми ж говоритимемо про сімейні справи…
— Бідний хлопчик! — вигукнула Фатіма. — Він іще ніколи так не потребував родинної підтримки, щоби привести до ладу свої думки!
— Отож-бо, — кивнув Ассіф. — Абдулло, Базаром ходить чутка, начебто ти збожеволів. Нам це дуже не подобається.
— Абдулла і справді поводиться украй дивно, — погодився Хакім. — Ми не бажаємо, щоби про когось з-поміж нашої всіма шанованої рідні ходили такі розмови.
Це було набагато гірше, ніж зазвичай.
Абдулла відповів:
— З моєю головою все гаразд. Я знаю, що роблю.
І, до речі, я збираюся зробити так, щоби ви більше ніколи не могли до мене прискіпуватись. Можливо, це станеться ще сьогодні. Хакім сказав, що мені потрібно прийти сюди, тому що несподівано знайшлося віщування, отримане при моєму народженні. Це правда — чи всього лише привід?
До того Абдулла ніколи не поводився настільки грубо з ріднею першої батькової дружини, але зараз він страшенно розсердився, отож вирішив: так їм і треба.
На диво, всі три родичі першої дружини його батька не тільки не розгнівалися на нього у відповідь, а навпаки, схвильовано забігали по кімнаті.
— Та де ж ця скринька? — занепокоїлася Фатіма.
— Шукайте, шукайте! — повторював Ассіф. — Там дослівно записано, що сказав віщун, якого бідний батько Абдулли привів до ложа своєї другої дружини через годину після народження сина! Абдулла мусить це побачити!