«Ану я те чудовисько налякаю», — подумав Пелле, підвівся на стільці, вигнув спину й засичав. Однак ялинка, нітрохи не злякавшись, ішла далі, й Пелле не лишалося нічого іншого, як швиденько залізти в безпечніше місце під шафу. Звідти він стежив за нею стривоженими очима, а серце ніби вистрибувало з грудей: що ж буде далі? «А що, як ялинка засуне верхівку під шафу й вимете мене? — непокоївся Пелле. — Та ж вона, поганка, поколе мене своїми осоружними голками!»
Але незабаром, второпавши, що сталося, Пелле відчув полегшення. Виявилося, що чотири ялинчині ноги належали двом хлоп’якам, яких майже не було видно за густим гіллям, коли ті вносили ялинку. Тепер хлоп’яки поставили ялинку сторч, і вона майже діставала до стелі. А потім тато Біргітти й Улле вніс у хату зелене відро, що видалося Пелле дуже смішним, і вони всі посадили ялинку в те відро, а тато, ставши навколішки й страшенно сопучи, міцно закріпив її у відрі гвинтами. «Нелегка робота», — подумав Пелле. Тепер він аніскілечки не боявся. Вибрався зі свого сховку з-під шафи й зацікавлено дивився, що діялося навкруги. Хлоп’яки дістали кожен по монеті й відкланялися так, що чубами підмели підлогу, а як пішли, тато Біргітти й Улле налив у відро води.
«Одначе люди дуже дивні, — не йняв віри Пелле. — Додумалися внести таке одоробало в хату! Ще можна зрозуміти, коли вони наривають квітів, заносять в дім і становлять у вази, але навіщо зривати таку велетку й садовити у відро? Здається, то не з великого розуму».
Аж тут до кімнати зайшла Біргітта й заходилася плескати в долоні, підстрибувати, пританцьовувати й вигукувати:
— О, яка прегарна ялинка! Ну ж вона й велетка, тату! — А помітивши Пелле, Біргітта схопила його на руки й спитала: — Правда ж, Пелле, вона красуня?
— Ня-яв, — відповів Пелле, бо також вважав її красунею. «Хоча я не розумію, чому ялинка мусить стояти тут, у кімнаті, у відрі?»
Звичайно, останнього речення він не сказав, лише так собі подумав. Але Біргітта ніби прочитала його думки, бо мовила:
— Розумієш, Пелле, це різдвяна ялинка, її завжди ставлять на Різдво і вбирають. Можеш мені повірити, вбраною вона буде набагато краща.
«Невже її ще і вберуть? — здивувався Пелле. — Цікаво, в штани чи в спідницю? Черевиків вона не взує, бо стоїть у відрі. А вгорі почеплять капелюха, чи що? У неї буде дуже чудернацький вигляд». І Пелле засміявся. Але зовсім нечутно. Атож, коти ніколи не сміються вголос.
— Завтра вранці ялинку вберемо, — сказала Біргітта. — Повісимо на неї всі, що маємо, різдвяні карамельки й прянички-сердечка, червоні яблука й безліч свічок, а на верхівку почепимо дві великі зірки.
— Може, вистачить однієї? — спитав тато.
— Ні, татусю, доречно саме дві, тоді хоч ізвідки подивишся, а здаватиметься, що зірка одна. Купи, будь ласка, сьогодні і зірок, і тих іскристих вогнів, що їх люблять гноми!
Уночі Пелле приснилося, що до кімнати зайшла ялинка, вбрана в картате пальто й смугастий чоловічий костюм. На голові в неї був старий крислатий капелюх: трохи піднявши його, вона чемно привіталась. А тоді застрибнула у велике відро, розхлюпавши навкруг нього воду.
«Чи не намокли в тебе ноги так довго стояти у воді?» — поцікавився Пелле, та, перше ніж почув відповідь, прокинувся. Як прикро! Йому ж так кортіло дізнатися, чи подобається ялинці стояти у відрі.
«А от я не хотів би бути різдвяною ялинкою і стояти у воді», — подумав Пелле.
Дев‘ятнадцятий розділ
Різдвяні презенти для Пелле
Отож Пелле Безхвостому випало переживати своє перше Різдво, і все йому здавалось якимось особливим. Ялинка, коли вже була вбрана й коли на ній спалахнули свічі, перетворилась на небачену красуню. Зате ті вогні, що люблять гноми, Пелле не сподобалися. Вони тріщали й сипали іскри так неприємно, що Пелле на той час просто забився в куток.
«Ну яка з того користь? — думав Пелле. — Ялинка може загорітися, і мені, чого доброго, знов доведеться гасити пожежу».
Та ялинка на диво не загорілася, хоч іскри сипались навсібіч.
Святочні страви видалися Пелле дуже незвичайними. Була рисова каша, і він її трішки з’їв, аби тільки не засмучувати Біргітти. Але сушеної тріски[5] не міг проковтнути ні шматочка. «І чого воно зветься рибою, — дивувався Пелле. — Я був певен, що розуміюся на всіх сортах риби. Та ця пахне зовсім не так, як салака, оселедець, окунь чи щука. Дякую, сушена тріска не для мене».
І Пелле замість тріски дали салаки.
5
На Різдво шведи готують сушену тріску особливим способом, заздалегідь вимочуючи її у воді.