— Але ж не всі вміють гасити пожежу! — крикнув він услід Монсові. — Веселого Різдва!
Монс подався прямісінько до старої повітки у дворі провулку Гірського Хребта. Там він здибав Біла, Була, Фрітца та Фріду, які грали в «Кумедні родини».[6]
— Попрошу дати мені панну Полівку, — сказав Фрітц.
— Дзуськи, — відповіла Фріда. — Дай мені краще старого пана Крота.
Невдоволений Фрітц віддав їй старого пана Крота, і тоді Фріда з чотирьох карт склала родину Кротів. Ще й задоволено хихикнула.
Аж ось зайшов Монс.
— Той Пелле Безхвостий як не лусне від пихи, — сказав він.
Котів так зацікавила та новина, що вони вмить забулися про гру в карти. Усі, крім крихітки Фріди, що тільки й думала про родину Кротів.
— Ти його бачив? — спитав Біл.
— Ви бачилися? — спитав Біл.
— Щойно ми здибалися на Горішній Замковій вулиці, — відповів Монс. — Він щось торочив про якісь різдвяні презенти, що йому дісталися, і, як завжди, дер носа по саме нікуди. Ви й не повірите, але він досі вихваляється тим, що колись гасив пожежу. Я вже від цього просто стомився.
— Цьому треба покласти край, — сказав Біл.
— Це треба припинити, — додав Бул.
— Просто необхідно, — мовив Фрітц. — Що скажеш, Фрідо?
— Ви про юного панича Крота? — спитала мала дурепа Фріда, витаючи думками у хмарах.
— Я знаю, що робити, — сказав Монс.
— Що? — спитав Біл.
— Що нам робити? — спитав Бул.
— Влаштуємо новорічний бенкет, — відповів Монс. — І запросимо туди Пелле.
— Й подряпаємо його, — сказав Фрітц.
— Ні, ми будемо привітні, — сказав Монс. — Він хвалився своїми різдвяними презентами, а ми роздаватимемо новорічні презенти. І йому дістанеться таке, що він ладен буде провалитися від сорому крізь землю!
— А що? — спитали Біл, Бул і Фрітц.
— Поки що не скажу. — сказав Монс. — Але обіцяю вам одне: ми візьмемо його на глузи.
— Чудово, — сказав Біл.
— Прекрасно, — докинув Бул.
— Здорово, — додав Фрітц. — Що скажеш, Фрідо?
— Ви говорите про стару пані Кротиху? — спитала Фріда.
Двадцять перший розділ
Перший день Нового року
Через кілька днів, якраз напередодні Нового року, Пелле й Монс знов зустрілися на вулиці.
«Що це з Монсом таке? — здивувався Пелле. — Сьогодні в нього надто привітний вигляд».
А й справді, здавалось, начебто Монс нічого поганого не замишляв.
— Вибач, Пелле, цими днями, коли ми бачились востаннє, я на тебе трохи гнівався, — сказав Монс.
— Пусте, — відповів Пелле. — Видно, і я поводився не дуже мудро. Але я охоче тобі вибачаю.
— Ну й добре, — зрадів Монс. — А ще я збирався тебе спитати, чи не хотілось би тобі побувати на нашому новорічному бенкеті, який ми влаштовуємо в перший день Нового року у великій повітці у провулку Гірського Хребта? Передбачається смачна святкова вечеря, а потім роздаватимемо новорічні презенти.
— Мабуть, буде весело, — сказав Пелле. — Тільки чи не пхнете ви мене в озеро?
Монс засміявся й відповів:
— Ти ж знаєш, що в повітці немає ніякого озера.
— Ну звісно, який же я дурний, — сказав Пелле й знічено усміхнувся. — Дякую, тоді я прийду. Коли, ти казав, то буде?
— О шостій годині, — відповів Монс. — Можна не перевдягатися в святкове.
І страшенно вдоволений Монс подався своєю дорогою. Як же легко того Пелле обдурити!
У перший день Нового року в повітці в провулку Гірського Хребта зібралася тьма-тьмуща котів. Окрім Монса, Біла, Була, Фрітца та Фріди, яких ти вже знаєш, туди набилося багато інших котів, досі Пелле незнайомих. Був там Клас-Здоровань і Клас-Малюк, Рікард із Рікомберга, дві жваві сестриці Гільда та Гульда і гість здалеку — Мурре зі Скугстібле, що прибув до міста перевідати родичів.
Свято вдалося на славу. Мурре зі Скугстібле оповідав бувальщини свого хліва, які, може, й не були дуже веселі, та сам Мурре сміявся так щиро, що змушував і решту котів заливатися реготом. Клас-Здоровань показував фокуси, а Гільда та Гульда до упаду вигецували в танці.
Та ось настав великий момент вручення новорічних презентів. Їх поважно роздавав Монс. Фрітцові дісталася чашка на молоко, а Фріді льодянець, якого вона відразу ж заходилася лизати.
І ось дійшла черга до Пелле. Монс вручив йому невеличку скриньку. Коти обступили Пелле, щоб не прогавити, як він її відкриватиме.
У скриньці лежала медаль! Потворна, незграбна, ще й з написом: «ДЛЯ ПИХАТИХ КОТІВ».