Та повернімося до Оскара Фріснера. Весною сорок третього року фашисти почали готуватися до великого наступу на Східному фронті — Гітлер вважав його «останнім і вирішальним», — і тоді Москва доручила Фріснерові взнати дату початку цього наступу. Як це йому пощастило — не знаю, але такі дані він роздобув. За цими даними, німецький наступ мав розпочатися п’ятнадцятого червня…
— Але ж він почався п’ятого липня, — сказав Винник.
— Правильно, — кивнув Лежнєв, — він почався п’ятого липня.
— Виходить, у Фріснера були неточні дані, — сказала Наталя. Вона назвала батька на прізвище і збентежилась.
— Дані у Фріснера були точні, — усміхнувся Лежнєв. — Річ у тому, що спочатку Гітлер призначив наступ на п’ятнадцяте. Такий наказ у пакетах з написом «Розкрити після одержання особливої вказівки» розіслали командуючим арміями. Та буквально за кілька днів до наміченого строку Гітлер вирішив одкласти наступ. Оскар дізнався про це. Уявляєте його стан? Виходило, що він передав командуванню Червоної Армії неправильну інформацію. А тут іще й інше лихо — йото зв’язкового мобілізували на якісь роботи, і він поїхав з Берліна. Тоді Оскар прийняв дуже сміливе, можна сказати навіть одчайдушне, рішення. Маючи як співробітник економічного відділу СД в своєму розпорядженні деякі дані про реквізиції, що їх проводили абверівці, він іде до групенфюрера Мюллера — шефа імперського гестапо — і малює перед ним картину, побудовану виключно на здогадах. Мовляв, абверівці, користуючися з відсутності контролю з боку поліції безпеки, у прифронтових районах забирають у біженців з Кубані та Північного Кавказу — усяких там поліцаїв, старост, бургомістрів, комерсантів — золото, цінності, валюту і все це утаюють од Рейхсбанку. Хоча докази у Фріснера були слабенькі, він зумів переконати Мюллера і наступного дня вилетів до Харкова як особливо уповноважений штабу рейхсфюрера СС з відповідним мандатом за підписами Гіммлера і Кейтеля. Перед вильотом він зустрівся з одним із керівників німецького підпілля і, не вдаючись у подробиці, попросив у нього допомоги. Йому назвали пароль і прізвище льотчика-комуніста, котрий служив в ескадрі при групі армій «Південь». Прибувши до Харкова, Фріснер упевнився, що його здогади відносно махінацій абверівців небезпідставні. Більше того, він зустрів майора фон Бюлова з військової розвідки, з яким учився в Берлінському університеті і який, за даними, що були у Фріснера, виконував особливі доручення генерала Остера, заступника Канаріса. Але Фріснерові тоді було не до абверівців — він шукав зв’язків з нашими. Тим більше, що в штабі групи армій «Південь» йому пощастило роздобути додаткові дані про план німецького наступу. Та зв’язатися з командуванням Червоної Армії через лінію фронту Оскар не міг. Тоді він викликав до себе льотчика, якого йому назвали в Берліні, і разом з ним розробив план перельоту через лінію фронту. Цей план вони успішно реалізували: в повітрі знешкодили штурмана і стрільця-радиста, а потім, скориставшись із кепської погоди і обмеженої видимості, дали сигнал біди. Насправді ж літак благополучно приземлився на нашому аеродромі.
Ввечері того ж дня Оскар був у Москві. На жаль, йому не всі повірили. Дехто навіть звинуватив його в навмисній дезінформації. Та керівники повірили Оскарові. Добуті ним дані було взято до уваги, і потім вони цілком підтвердилися. А самого Оскара з рейдовою групою послали до Русанівських лісів.
Федора Максимовича Собченка зацікавили фінансові операції абверівців, про які йому розповів Фріснер. Маючи й інші дані, він дійшов висновку, що абверівці потай пересилають у банки нейтральних країн награбовані в Союзі цінності і що одним із пунктів цієї пересилки є Сосновське. Але ще одна обставина вплинула на рішення Собченка — Оскар був родом з Русанівського району.
— А в Сосновське справді привозили награбовані цінності?
— Справді, — кивнув Лежнєв. — Їх потай привозили сюди, а потім через підставних осіб переправляли в банки нейтральних країн. Своєму тимчасовому «процвітанню» в роки окупації Сосновське завдячувало не пропагандистським заходам Геббельса і, звичайно ж, не «адміністративно-окупаційному експериментові», яким скрізь хвалився полковник Улінгер, а валютним махінаціям того ж таки Улінгера. Командира абвер-частини 115 не задовольняла роль начальника пересильного пункту — його зусиллями сосновський чорний ринок за короткий період здобув славу далеко за межами гебітскомісаріату. Федір Максимович Собченко, який побував тут на початку серпня сорок третього року, признався, що масштаб махінацій полковника Улінгера набагато перевершив усі його сподівання.