— Не подобається воно мені, — сказав адвокат.
У всіх був стурбований вигляд. Один чолов'яга барабанив пальцями по шклу; ще один вистукував такт ногою. Ескадрилья крутонулася і зникла за потягом.
— Ху! — видихнув хтось.
— Зачекайте, — сказав друкар, — зачекайте-но! Вони вже націлилися, кажу, вам вони кружляють над потягом!
— Он вони! Он вони!
Високий вусатий хлоп'яга опустив шибу і вистромився надвір. Літаки знову з'явилися, один залишив за собою білу стягу.
— Це німаки, — випроставшись, сказав вусань.
— Пощастило.
Позаду Матьє схопився скрипаль: він почав торсати двох сплюхів.
— Що таке? — сонним голосом поспитався один, розтуливши почервонілі очі.
— Оголосили війну! — сказав скрипаль. — Зараз нас будуть бомбувати — над потягом німецькі літаки!
Лола нервово стиснула Борисове зап'ястя.
— Слухай, — сказала вона, — слухай!
Жак побілів, наче крейда.
— Слухай, — сказав він, — зараз скажуть!
То був повільний, низький і глухий голос, який трохи гугнявив.
— Я обіцяв, що сьогодні ввечері зроблю повідомлення про міжнародне становище. Та сьогодні пообіді мені несподівано повідомили про запрошення німецького уряду зустрітися в Мюнхені з канцлером Гітлером, паном Муссоліні й паном Чемберленом. Я прийняв це запрошення.
Гадаю, ви зрозумієте, що напередодні таких важливих переговорів я зобов'язаний відкласти ті пояснення, які я хотів дати вам. Та перед від'їздом я вважаю за необхідне адресувати французькому народові свою вдячність за його мужню і сповнену гідности поведінку.
Я вважаю за необхідне особливо подякувать тим французам, яких призвали до війська, за ту холоднокровність і рішучість, яку вони виявили.
Моє завдання тяжке. Від самого початку труднощів, які спіткали нас, я не перестаю чимдуж трудитися задля збереження миру і захисту життєвих інтересів Франції. Завтра я продовжу ці зусилля з думкою про те, що дію за цілковитою згодою всього народу.
— Борисе! — вигукнула Лола. — Борисе!
Він не відповів. Вона сказала йому:
— Отямся, любий, що це з тобою? Мир: завтра буде міжнародна конференція.
Вона обернулася до нього, червона і збуджена. Він вилаявся крізь зуби:
— А розтуди його! А туди ж його розтуди в Бога— Господа!..
Лолина радість погасла.
— Що з тобою, любий: ти геть позеленів.
— Я на три роки записався до війська — відказав Борис.
Потяг ішов, літаки кружляли.
— Машиніст із глузду з'їхав, — закричав якийсь чоловік. — Чого він не зупиняє? Якщо почнуть скидати бомби, то нас переб'ють, мов худобу.
Друкар був блідий і геть спокійний; він підняв голову і знай стежив за літаками.
— Потрібно стрибати, — процідив він крізь зуби.
— Якого дідька! — відказав адвокат. — Плигати на цій швидкості — нехай йому! — Він дістав хусточку і втер чоло. — Краще потягнути стоп-кран.
Друкар і слюсар перезирнулися.
— Ану ж бо смикни! — сказав друкар.
— А якщо це французи? Буде тоді нам!
Матьє пхнули у спину: якийсь товстун біг до виходу і кричав:
— Поїзд збавляє ходу: всі до дверей!
Друкар обернувся до адвоката; в нього були чудернацькі повільні й невпевнені рухи, зуби вищирилися в недобрій посмішці.
— Бачите, навіть той герой збавляє ходу: значить, це німаки. Це просто так, просто так! — передражнив він адвоката. — Що ж, дивіться, як це просто…
— Я не казав цього, — мляво відказав той. — Я сказав…
Друкар обернувся до нього спиною і попрямував уперед. З усіх купе вибігали люди, вони притьма кидалися в коридор, щоб першими вистрибнути з дверей. Хтось торкнув Матьє за руку, то був малий дідок, він піднімав до нього обличчя і спантеличено дивився на нього.
— Що сталося? Що сталося, га?
— Нічого, — роздратовано відказав Матьє. — Спіть.
Він вихилився з вікна. Двоє чоловіків спустилося на сходинки вагона. Один плигнув, заволавши, торкнувся землі, за інерцією ступнув два кроки, вдарився плечем об телеграфний стовп і головою вперед покотився під укіс. Поїзд уже поминув його. Матьє обернувся й побачив, як він підвівся, геть малий здаля, піднявся руки догори і чкурнув через поля. Другий вагався, нахилившись уперед, і тримався за мідний поручень.
— Не пхайтеся, ради Бога, — сказав здушений голос. — Тут задихнутися можна.
Потяг ще дужче сповільнив ходу. У всіх вікнах видно було голови, а на підніжках людей, котрі ладні були плигати. За поворотом з'явився вокзал, до нього було метрів з триста; Матьє побачив удалині невелике містечко. Ще двоє чоловіків плигнуло і перескочило через переїзд. Потяг уже підходив до перону. «От із таких, — подумав собі Матьє, — й робитимуть героїв».