Вона тицьнула своєю парасолею на схід і відчула, як відразу ж помолоділа років на двадцять. «От побачите, — сказала вона, — побачите! Може, саме цивільні й виграють цю війну». Та обличчя Марі зробилось як у безмозкої корови, її плечі здригалися від ридань, крізь сльози вона дивилася на пам'ятник полеглим героям і, що найдужче дратувало, нічого не казала. «Слухаюся», — сказав лейтенант. Він притискав слухавку до вуха і повторював: «Слухаюся». А у вуха йому знай вливався вкрадливий, розлючений голос: «То, кажете, вони вже поїхали? Ох, бідолашний мій друже, ну й утнули ж ви. Не буду приховувати, це дорого вам обійдеться!» Через майдан чимчикував татусь Крулар зі своїм горнятком, щітками і білим згортком під пахвою. Марі гукнула до нього: «Що то таке? Що то таке?», й пані Ребульє роздратовано зазначила, що в очах у неї засяяла якась дурнувата надія. Татусь Крулар реготавсь як навіжений, ось він показав білий згорток і пояснив: «Нічого. Просто лейтенант переплутав об'яви!» Лейтенант повісив слухавку і опустився на стілець, ноги його були мов з вати. У вухах його відлунював голос: «Це дорого вам обійдеться». Він підвівся і підійшов до відчиненого вікна: на стіні протилежного будинку квітла свіжісінька, ще вогка, біла мов сніг об'ява: «Загальна мобілізація». Від гніву йому аж подих перехопило; він подумав: «Я ж йому сказав передовсім зняти цю об'яву, а він навмисне залишив її наостанок». Він притьма переліз через підвіконня, підбіг до об'яви і почав здирати її клаптями. Татусь Крулар умочив щітку в горня, пані Ребульє з жалем стежила за його діями, лейтенант знай дер і дер стіну, під нігтями його вже утворилися валики білої маси; в казармі залишилися Бломар і Корм'є; решта повернулися до своїх коней і тепер недовірливо зиркали одне на одного; їм хотілося і реготатися, і лютувати заразом, вони почувалися спустошеними, як після ярмарку. Шапен підійшов до своїх волів і погладив їх. Морди і груди їхні були геть у милі, він сумно подумав: «Якби знаття, то хіба ж я їх так заморив би». «Що робимо?» — спитався позаду Пуляй. «Зараз вирушати не можна, — відказав Шапен. — Треба, щоб худоба перепочила». Френьо зиркнув на казарму і щось пригадав собі, ось він штовхнув ліктем Шапена і, тихенько сміючись, мовив: «Послухай! А давай-но гайнемо?» — «Куди це ти хочеш гайнути, хлопче?» — поспитався Шапен. — «А куди ж іще, — сказав Френьо, — як не в бордель!» Кревільські хлопці оточили його і почали ляскати по спині, реготатися й казати: «Ото вже Френьо! Завжди щось придумає!» Навіть Шапен звеселів і сказав: «Хлопці, я знаю, де це, залазьте-но в бричку та й поїдемо».