— Інспектор Попіль! Я радий, що ви змогли приїхати. Ви мене не пам’ятаєте, але…
Інспектор зупинив начальника.
— Якраз пам’ятаю. Командант Бальмен. Ви конвоювали де Реца[48] в Нюрнберг і сиділи за його спиною на процесі.
— А ви тоді привезли докази. Для мене це була честь.
— Що ми маємо тут?
Асистент господаря похоронного салону Лорен зняв покривало. Тіло Поля-різника лежало поки ще одягнуте, довгі смуги червоними діагоналями пересікали його там, де тканина не просякла кров’ю. Голови в нього не було.
— Поль Момунд, чи радше частина його, — доповів комендант. — Це його у вас досьє?
Попіль ствердно кивнув.
— Коротке і бридке. Він відправляв євреїв з Орлеана. Інспектор оглянув тіло, обійшовши його кругом, підняв татуйовану руку Поля, вишенька тепер виглядала яскравою на тлі загальної блідоти. Промовив стиха, ніби сам до себе:
— На долонях захисні порізи, але зап’ястки в нього були розсічені кілька діб тому. Він бився не так давно.
— Та часто, — докинув похоронщик.
— Минулої суботи він учинив бійку в барі, — уточнив асистент Лорен, — він вибив зуби одному чоловіку й дівчині.
Лорен хитнув назад головою, ілюструючи силу ударів, аж напомаджений кок на його вутлому черепі заскакав.
— Складіть, будь ласка, список його останніх опонентів, — сказав інспектор. Він нахилився до тіла, принюхуючись. — Ви щось робили вже з ним, мсьє Роже?
— Ні, мсьє. Командант мене попередив і заборонив…
Інспектор Попіль покликав його до столу. Лорен теж підійшов.
— Чи має щось із того, що ви тут використовуєте, такий запах?
— Я чую ціанід, — сказав Роже, — його спершу отруїли!
— Ціанід має запах підсмаженого мигдалю, — уточнив Попіль.
— Пахне чимсь схожим на краплі від зубного болю, — сказав Лорен, несвідомо торкаючись власної щелепи.
Похоронщик обернувся до свого асистента:
— Кретин! Де ти бачиш у нього зуби?
— Так. Це гвоздична олія, — сказав інспектор Попіль. — Команданте, а чи не знайдеться в тому його списку фармацевт?
Користуючись порадами шеф-кухаря, Ганнібал засмажив чудову рибу, пересипану темною бретонською морською сіллю зі спеціями, прямо в лусці, і зараз виймав її з печі. Кірка тріснула від одного дотику руків’ям кухарського ножа і розпалася, луска залишилася на ній, кухнею поплив чарівний аромат.
— Вітаю вас, Ганнібале, — промовив кухар. — Найсмачніше в риби — щічки. Та й у більшості істот, треба сказати. Коли розбиратимете її на столі, подасте одну щічку мадам, а другу почесному гостю. Ну, а якщо розкладатимете по тарілках у кухні, можете з’їсти все самі.
Серж повернувся з ринку. Почав розпаковувати й виймати куплене. За ним до кухні тихо ввійшла леді Мурасакі.
— Я зустрів Лорена в «Petit Zinc»,[49] — промовив Серж. — Вони ще не відшукали ту бридку голову чортового різника. Він сказав, що його тіло пахне отим, як його, ага — гвоздичною олією. Він ще сказав…
Ганнібал помітив леді Мурасакі й перебив Сержа:
— Вам треба щось з’їсти, моя пані. Ось, тут є вельми смачна річ.
— А я привіз свіжих персиків і персикового морозива, — приєднався Серж.
Леді Мурасакі довго не відводила погляду від очей Ганнібала.
Він посміхнувся їй, абсолютно спокійний. І промовив:
— Персик!
23
Пізня ніч, леді Мурасакі лежить у своєму ліжку. Вікно прочинене, свіжий бриз доносить аромат мімоз, що квітнуть унизу, у кутку двору. Вона скинула з себе покривало, щоб відчувати на руках і ногах повив повітря. Очі її розплющені, дивляться в темряву стелі, коли вона моргає, чути тихесеньке цокання її вій.
Внизу, у дворі, стрепенулася стара собака, її ніздрі розширені, вона глибоко вдихає вітерець. Шкіра на лобі в неї наморщилася, та ось вона знов розслабилася, поринула у сновидіння, де є погоні й смак крові у неї в роті.
У темряві над леді Мурасакі рипнули двері горища. Певно, дошки прийняли чиюсь вагу — це не мишачий писк. Леді Мурасакі глибоко вдихнула і різко опустила ноги на холодну кам’яну долівку. Одягла легке кімоно, торкнулася свого волосся, взяла квіти з вази в холі і, тримаючи в руці свічну лампу, рушила вгору сходами на горище.
Вирізана на дверях маска посміхнулась їй. Вона розправила плечі, поклала долоню на дерев’яне обличчя і штовхнула. Протягом їй на спині напнуло кімоно, ніби хтось злегка підштовхнув її вперед. Попереду, в темряві горища, вона помітила блимання неясного світла. Леді Мурасакі пішла до того світла, її лампа виривала з темряви маски Но, вони спостерігали за нею, і ряди висячих маріонеток ворушилися під вітерцем її ходи. Повз плетені короби й поцяцьковані наліпками валізи з їхніх із Робертом подорожей, до родинного олтаря і обладунку, де горіли свічки.
48
Де Рец — узагальнене прізвисько для жорстокого вбивці у Франції, походить від імені Жиля де Реца, багатого аристократа XV ст., котрий спершу уславився як бойовий соратник Жанни д’Арк, «творець королів», а по війні проявив себе як садист, що закатував на смерть безліч людей, здебільшого хлопчиків, заради сексуальної втіхи.
49
«Маленький прилавок» — один із найстаріших стильних ресторанів у Сен-Жермен де Пре, але так само часто називаються будь-які маленькі кнайпи.