Після отримання Нобелівської премії я неодноразово мав нагоду брати участь в обговореннях, обов’язків у мене побільшало. Часом відбувалися дуже жваві обміни думками. Я написав листа президентові.
«20 вересня 1993 року.
Шановний пане Президенте!
Вже не перший місяць я входжу до складу комітету з обговорення можливого вдосконалення ядерних озброєнь Франції. Я тішуся з нагоди збагатитися на знання, вислуховуючи аргументи, часом суперечливі, захисників різних можливих сценаріїв майбутнього.
Я вже торкався цих питань через зв’язки з членами Комітету з контролю за озброєннями при Академії наук Сполучених Штатів. Таким чином я міг узяти участь у пристрасних дебатах між прихильниками нестримного розвою різноманітних озброєнь — їх очолював Едвард Теллер — і тими, хто намагався стримати їхній вплив на президента США.
Серед останніх було чимало фізиків, які раніше самі зробили внесок у зміцнення американської військової потуги, а дехто продовжував діяльність у цьому напрямку. Траплялося, що з ними радилися політики, а комітет із питань збройних сил Сенату, яким керував тоді Лі Аспін, не соромився кликати їх як свідків під час вивчення деяких дуже недешевих проектів, підтримуваних Пентагоном. Нерідко їхня думка виявлялася вирішальною, і від дорогих та безглуздих програм відмовлялися.
Мене дивує, що політики у Франції не звертаються до послуг фізиків! Адже вони могли би сказати своє слово під час прийняття важливих рішень на перспективу, не маючи дріб’язкових зацікавлень певних груп, які звичайно утривалюють ситуацію, що забезпечує їм вплив і пошану.
Дозволяю собі звертатися до Вас винятково через важливість призначення — в такій ситуації — нового Головного комісара з атомної енергетики. Високий науковий статус повинен уберегти його від намагань різних груп впливу видати корпоративні інтереси за наукові або технічні доводи».
Розділ другий. Доба страху та сподівань
Історія зародження ядерної енергетики — мирної та військової — могла би заповнити не один грубий том. Нинішній її стан дуже різниться залежно від країни. Ми до деталей вдаватися не будемо. Просто пояснимо один крок — на наше переконання безпрецедентний — американської наукової спільноти.
Для виживання людства наука і техніка відіграють украй важливу роль, зважаючи на кількість людей на планеті, а також на епідемії, кліматичні зміни та інші явища, порятунок від яких може знайти тільки наука. Крім того, наука і техніка — головні знаряддя покращення умов життя людей, хоча складно припустити, що, не беручи до уваги нечисленні окремі спроби деяких суспільств поліпшити життя співгромадян, люди довгий час терпітимуть нинішній нерівномірний розподіл благ.
Звичайно, технології можна використати й на шкоду суспільству, хоча кожна терористична організація має якесь підкреслено альтруїстичне підґрунтя і не погодилась би з висловом «шкода суспільству». Інтернет, мобільні телефони, пластикова вибухівка та інфрачервоні детектори руху сміливо використовуються як руйнівні знаряддя людьми, які напоказ відкидають технології та догматичний розвиток науки, віддаючи перевагу традиціям.
Окрім конкретних поодиноких антисуспільних вчинків, цілком можливим лишається використання зброї масового враження з терористичною метою або в міждержавних конфліктах. Під час «холодної війни» між Радянським Союзом і Сполученими Штатами усі боялися саме такого сценарію розвитку подій, кожна зі сторін стереглася, щоби друга не напала першою, а траплялися й такі, які знищення ворога прагнули більше, ніж власного порятунку.
Часто можна бачити, як держава здобувається на ядерну чи бактеріологічну зброю лише з метою стримування, тобто на випадок, якщо хтось нападе — щоби завадити потенційному ворогові знищити рідний край. Дієвість стримування передбачає, що держава прагне радше вціліти, ніж знищити супротивника, однак у ході «холодної війни» Сполученими Штатами ширилися чутки, буцімто радянські керівники не такі, як західні політики, що вони не дбають про порятунок населення і промисловості.
Сполучені Штати завели собі ядерну зброю під час Другої світової війни, остерігаючись появи ядерних озброєнь у Німеччини. Дві бомби, скинуті на японські міста, лишаються єдиним випадком використання ядерної зброї у воєнний час, хоча тисячі бомб було випробувано — переважно у США та СРСР.