А що, як Бруннер запідозрює в чомусь Шнайдера, гадає, що Едита щось про нього знає і саме той хотів її вбити?
“Не дуже ймовірно, хоча й можливо”, — сказав Клосс сам собі, підіймаючись сходами будинку, в якому містилося гестапо.
— Нарешті, Гансе, ти прийшов, — підвівся Бруннер. — Я не міг тебе дочекатися. Уяви собі, я недавно до тебе Дзвонив, але якийсь милий жіночий голос відповів, що ти пішов до мене. Ти не хвалився, що взяв до себе квартирантку. Може, я б відраяв тебе від цього?
— Я запрошу тебе, Германе, на заручини, — мовив Клосс.
— З квартирантами буває клопіт, Гансе. Послухай поради старшого, досвідченішого приятеля: особливо з квартирантками.
— Про це ти й хотів зі мною поговорити?
— Сідай, сідай. Це дуже серйозна розмова, жартувати не слід, Клосс. Можеш ускочити в халепу. Чи ж це тобі потрібно?
— Дай мені сигару, Германе, у тебе завжди чудові сигари.
— Що ти цим хочеш сказати, Гансе? — процідив крізь зуби Бруннер.
— Нічого, — відповів Клосс. — Просто під час серйозних розмов люблю палити гарні сигари. Але перш ніж поділитись сенсацією, ти, може, скажеш мені, що вдалося з’ясувати стосовно замаху на Едиту Лауш? Питання — особисте, я запитую, як її кузен і… — Клосс підвищив голос, — наречений.
— Я хотів застерегти тебе, Гансе. Ти, мабуть, не знаєш, що діється довкола тебе. Присягаюсь нашою дружбою, що тобі треба порвати з цією дівчиною. Я нікому не скажу, але ти з свого боку мусиш запобігти розголосові. Того, що було в тебе з нею, ніхто не повинен знати.
— Я не розумію, Германе. Говори ясніше.
І тоді Бруннер наказав покликати схопленого партизана. Перше, на що звернув увагу Клосс, був його убір. Цей лисуватий чоловік, якому перевалило за тридцять, не був добре вбраний, але одяг мав цілий і чистий. Ніяких слідів побоїв. Клоссові не раз доводилося бачити жертви допиту в цьому будинку. Він стискав кулаки, лютий від безсилля. Знав, який мають вигляд жертви після таких допитів. І тут він зрозумів: Бруннер допустився помилки. Потім, коли вислухав зізнання, прості, навіть дуже прості, зрозумів більше. Напад на віадук не дуже, як видно, цікавив Бруннера. Удаваний партизан називав себе ад’ютантом командира партизанського загону Бартека. Коли Клосс попросив розповісти про його зовнішність і той сказав, що Бартек — блондин, Клосс уже знав, що то липа, але не міг збагнути, навіщо все це. Бартек в оголошеннях про розшук охарактеризований блондином, та він вже майже рік носить темнувате волосся. Однак суть зізнань Васяка (таке прізвище і кличку Грім назвав затриманий) полягала в іншому. Васяк твердив, що Бартек невдовзі має зустрітися з жінкою, яка давно співробітничає з більшовицькою контррозвідкою. Вона молода, нещодавно приїхала до цього міста, в якому колись була, тоді її саме й було завербовано. Васяк знає ім’я тієї дівчини. Звісно — Едита. Клосс усміхнувся. Педантизм Бруннера тішив його.
Клосс наказав відвести Васяка, сів навпроти Бруннера і, не питаючись, взяв ще одну сигару. Якусь мить палив мовчки, він зрозумів майже все, бракувало лише одного факту. І тоді Клосс пригадав собі один випадок, з першого погляду непримітний, на який тоді не звернув уваги. Бруннер підійшов з чаркою до Едити і раптом упустив її, потім нахилився і почав збирати тремтячими руками скалки. Він подумав тоді, що Бруннер був просто п’яний. Тепер же збагнув, що Бруннер упізнав Едиту, а вона — його. Останній вузлик загадки. Тепер Клосс розуміє, чому Едита не хотіла розповісти йому про своє відкриття. Воно мучило її, але Едита не могла змиритися з думкою, щоб офіцер гестапо був тим бандитом, який тієї ночі наступив підбором на її руку. Недарма скривився Бруннер кілька хвилин тому, коли Клосс ніби між іншим натякнув йому про чудові сигари, що їх завжди палив штурмфюрер. Це кумедно, він справді натякнув і ніби між іншим.
— Ну, що ти тепер скажеш? — прискалив око Бруннер. Він розігнав рукою блакитнуватий дим.
— Тобі належить взяти реванш, — відповів Клосс, широко всміхнувшись. — Ти нещодавно застерігав мене, а тепер я тебе попереджу. Уяви собі, Бруннер, що ти йдеш дорогою і бачиш те, що здається тобі, наприклад, яєчком, таким гарненьким, кругленьким. Ти береш його в руки, а воно раптом вибухає і відтинає тобі пальці. То не яйце, Бруннер, то граната! Пам’ятай, що тебе попередив приятель. Краще не торкайся його — бо обпечешся. Чи ця метафора не складна для тебе?
— Я не можу знехтувати зізнаннями цього партизана, — промовив Бруннер.
— Можеш продиктувати йому інші, такі ж, “правдиві”, як ці. А втім, наскільки я розумію, цей чоловік довго не протягне.
— Я хотів, щоб ти був на моєму боці, а ти воюєш зі мною!
— Мене зовсім не цікавить неприязнь, яку дехто має до блондинок, і не хочу цим цікавитися. Але перш ніж ти зробиш легковажний крок, пам’ятай про яйце, що може вибухнути в руці. Це все, Бруннер. Я візьму собі на дорогу ще одну сигару, вони справді чудові. — Цього разу Клосс не щадив Бруннера. Цей натяк про сигари мав прозвучати двозначно, про дорогі, надто дорогі сигари, ціна на які під час війни сягала астрономічних цифр. Треба бути дуже багатим, щоб дозволити собі палити такі сигари. Саме це хотів сказати Клосс Бруннерові. Той повинен зрозуміти.
Вдома він застав Курта, що прав фіранки, які, відколи Клосс тут мешкав, ніколи не пралися. Ні він, ні Курт не бачили в цьому нічого ненормального.
— Пані наказала, — відповів Курт на його запитливий погляд, ніби для них обох не могло бути сумніву, про кого йдеться. Віддав Клоссові також записку, залишену Едитою. Вона писала, що чергуватиме до півночі і сподівається, що Клосс її відвідає. Він хотів був піти до неї одразу, після того, як з’їв обід, принесений Куртом з казино, але його викликали до штабу. Там він сліпав майже до десятої вечора над картами, на які треба було нанести дані про концентрацію радянських військ за Віслою, доставлені нещодавно розвідувальною авіацією. Переходячи через колію, Клосс, задивившись, ледве не попав під маневровий паровоз; пригадав собі, що перебуває поблизу місця операції, яка невдовзі почнеться. Клосс глянув у гой бік, ніби побоюючись, чи не побачить чогось такого, що могло б перешкодити операції, але схоже було на те, що німці нічого не підозрюють. Щоправда, вартовий притупував ногами коло в’їзду в віадук, там, де відгалужуються дві колії, що ведуть на фронт.
Гуркіт паровоза, що саме проїжджав, заглушив кроки Клосса, коли він заходив до кімнати телефоністок. Він став за спиною в Едити й легенько торкнувся рукою її обличчя.
— Гансе! — зраділа вона. — Який ти холодний. Я рада, що ти прийшов. Я так хвилювалася…
— Тепер можеш бути спокійна, Едито, — поважно мовив Клосс.
Майже безперервно дзвонили телефони. Едита вставляла й виймала штепселі. Простягла йому блокнот і олівець.
— Щоб ти не скучав, будеш моїм секретарем.
Клосс розгорнув блокнот і побачив там фотокартку. Хотів перекласти її в інше місце, але Едита не дозволила.
— Ти не впізнаєш? Це ж той знімок, який ти прислав мені з Крулевця.
Клосс якусь мить розглядав чужого хлопця. Він тоді, певна річ, виглядав інакше.
— Який я тоді був юний, — відповів Ганс, — ще зовсім молокосос.
Електричний годинник, що монотонно цокав, показував двадцять чотири хвилини на одинадцяту. Ще лишилося півгодини. Замислившись, Клосс не почув, як відчинилися двері. Здригнувся тільки тоді, холи почув голос Бруннера.
— Я не сподівався тебе застати тут, Гансе.
Клосс поволі обернувся до нього.
— Ти не послухав моєї ради, не зробив висновків з казочки про яйце, яке виявилося гранатою?
— Годі жартувати, — урвав його Бруннер. — Панна Лауш, ви заарештовані.
Тільки тепер Клосс помітив, що Бруннер прийшов не сам. Двоє есесівців у касках, насунутих на очі, стояли на порозі.
Едита якусь мить не могла вимовити й слова.
— Ви збожеволіли, — врешті сказала вона.
— Заспокойся, Едито, — втрутився Клосс. — Будь ласка, роби своє діло. А ти, Германе, відішли своїх людей униз. Якщо схочеш, покличеш їх через п’ять хвилин. Коли ти цього не зробиш, я говоритиму в їхній присутності. Але не радив би тобі. Це небезпечно.