«Віз, що ти, юначе, точив його отут перед співцями, що після нього точи* лася пісня (sâmon), що звідти перейшла на корабель»1'.
Даючи пояснення цьому текстові, Ціммер каже: «В цьому гімні є багато дечого темного й сумнівного, в чому навіть коментарі Сайяна (Sàyana) не могли нам допомогти Цей віз та цей корабель - чи є вони тільки алегоріями ватри?.. Чи, може, ми повинні тут згадати про звичай, спільний а старовині слав’янській та германській? На кораблі чи на човні розкладали ватру, клали на неї мерця, підпалювали та посилали таким способом небіжчика на кораблі, що палав у вогні, на той світ за водою»
Роблячи таке припущення, автор спирається на факти, шо їх зібрали Як. Грім, Вайнгольд Френ та Котляревський, автори, шо иа їх праці він посилається. Пдучи його слідами та спираючись на факти, наведені в Анучина та ті, що ми їх еами зібрали, здається, можемо зробити припущення не менш правдоподібне, а саме: цей віз без колес (acakra ratha) гімну Ріг-Веди є не що инше, як санї, які цілковито заникли В ІНДІЇ після винаходу воза з колесами, і саму назву саней в Індії вже забули в часи літературного зредагування Вед, А щодо слав'янського похоронного ритуалу, то Ціммер користувався працею А. Котляревського, що добре знав про вживання саней для похорону в руській старовині, але йому невідомі були факти, які знаходяться оце тепер в нашому розпорядженні (книжку А. Котляревського видано p. 1868), і тому він не міг пояснити цього звичаю, припускаючи навіть, що, на його думку, сані мусіли бути чимсь «на кшталт малого спо* сібного воза, якого вживали також і літом, якого ставили часом і в церкві з тілом небіжчика» Тому-то Ціммер мав у своєму розпорядженні тільки факти щодо вживання на похороні корабля і цілком не знав про аналогічне вживання саней; але нам здається, що, маючи факти, наведені в Анучина та в нас, він не вагався б погодитись із нами.
Вважаючи, однак, що це питання виходить поза межі нашого знання, ми
11 Rig-Veda, X, 135. 3 і 4.
|в Н. Zimmer, Altindisches Leben. Die Cultur der vedischen Arier. Berlin, 1879, 410.
19 A. Котляревскій. O погребальныхъ обычяяхъ языческихъ сланикь Москва, 1868, ст. 222.
звернулися за допомогою до високої компетенції А. Варта, члена Французь-кого Інституту, що був такий ласкавий подати нам свою думку щодо нього. Ця думка несприятлива для нашого припущення. «Текст Ріг-Веди, X, 135.— каже А. Барт у своєму ласкавому листі,— абсолютно темний. Не відомо, ні хто такий цей юнак (Kumàya), ні що являє собою цей віз без колес (асакга rallia), цей чарівний віз, що має саме тільки дишло, але яким можна керувати, як хочеш. Можливо, що юнак — це Агні, бог вогню, а віз — вогонь похоронної ватри, бо ж гімн адресований Ямі (Yama), богові мерців. Але це все висловлене цілком загадково, як то було часто звичаєм у цій поезії і як про те виразно говориться у віршах 5 та 6. Тому, здається, вживання саней для похорону для того часу має бути цілком виключене, бо в такому разі загадку можна було б занадто легко розгадати До того треба ще додати, що образ повозу без колес не раз трапляється у Велах як щось чудесне, що котиться без колес, не маючи в них потреби. Віз без колес — це щось неможливе, щось таке, то може належати тільки богам...»
Варт вказує нам щодо цього иншнй, детальніший текст (Açvâlayana grihyasîitra, IV. 2), згідно з яким старовинні індуси могли перевозити своїх мерців «за допомогою pithacakra, запряженого волами». «Етимологічно,— каже Барт,— можна було б точно розуміти це слово як «повіз, що має сидіння замісць колес», цебто рід саней... Але,—додає Барт,- коментарій пояснює це просто словом çakatâdi. цебто візок або инший повіз». «А щодо pariçishta або доповнення Асвалайяна (Açvaiâyana) grihyasulra (III, І), то вони дають змогу вибирати між носилками (çivika) та возом, запряженим валами (goçakata)*.
Барт вважає, що ці пояснення, а також той факт, що два инші тексти (Kalyàyana —crautasutra, XXV, 7, 14) та ті Çrautasûlra Яжура (Yajur) Чорного (що цитовані в коментарі Taittiräga Aranyaka, VI, І, 4), також говорять лише про вози для перевозу мерців, цебто про щось «цілком протилежне» нашій гіпотезі. Але поставмо питання: чи ж не можна припустити, що згаданий коментатор зробив ту саму помилку, що й А. Котляревський? Чому не припустити, що, складаючи свої коментарі тоді, коли вони були вже необхідні, кати вживання саней було вже цілком забуте, коментатор дав це пояснення тому, що так само, як і А. Котляревський, він ке мав жадного уявлення про цей «повіз, шо має сидіння замісць колес»? Барт звертає нашу увагу на той факт, шо «ведичне колесо не було вже ціле колесо, а складалося
зі шпиць та ободу». Цей факт може тільки підтвердити наше припущення, що за часів Вед сані мусіли вже цілковито заникнути, і саме тому коментатор пояснив згаданим способом текст, що заховав, мабуть, свій первісний зміст.