кабицю, без верхнього отвору, а з широким нижнім, куди кладуть топиво і звідки виходить і дим. З комином, що виходить до сіней, ця кабиця перетворюються в піч, що ії доповнено дуже невеликою кількістю ускладнень, як припічок тощо.
Вікна та двері. В українській хаті існує два роди найстаріших та найпри-мітивніших вікон. Перший з них можна знайти в кожнісінькій хаті у вигляді малесенького віконечка з одною шибкою, що було раніше просто отвором у стіні, що його засували дошкою або просто чим-небудь затикали, а потім стало невеликою шибкою, вмазаною в отвір у стіні, навіть без рами. Це віконечко, що його, явка річ, не можна відчиняти, звичайно находиться дуже високо од долівки над піччю; верхня площина печі, як відомо, служить для спання зимою для найстаріших членів родини. Отже, це віконце знаходиться майже під самою стріхою, цебто на тому самому місці, де воно знаходилось і тоді, коли мазанка стояла ще дуже невисоко над рівнем грунту, а нижня частина її була ще підземна. Таких вікон було в ті часи одно або два, і часто, як свідчать польські етнографи, в них вставляли тоненькі дощечки з смоляного дерева, через які могло пробиватись яскраве соняшне проміння. Потім цю дощечку вже заступав пухир, а пізніше кругле або чотирьохкутне зелене шкло. Гун, описуючи одно село в околицях Яготнна. каже, шо «вікна там кожний господар робить такої величини, яке має шкло, що його пощастило йому здобути». Звичайно вікна мають дві товстих, майже зовсім не прозорих, зелених круглих шибки. Нерідко приходиться бачити врізані в стіну малесенькі шкла, не більше як два дюйми завширшки. «Шиби арку-шові», цебто листове шкло, згадує Маркович уже в середині XV1I1 століття, але воно, мабуть, траплялося тільки у панів. Досить близькою стадією розвитку вікиа у дві шибки можна вважати знайдене недавно О. Я. Шульгиним на Херсонщині подвійне віконечко, що теж складалося тільки з двох шибок, верхньої та нижньої, з яких одна, нижня, підіймалась догори. Такі вікна, згідно з описами Арандаренка, ще на початках минулого століття були в загальному вжитку серед селян цілої Полтавщини. Подвоєння цього вікна дає тепер застаріле, але досить ще поширене вікно на чотири шибки, також з нижньою половинкою, що її можна підіймати, це вікно можна бачити ще на деяких фотографіях, але його вже майже виперли вікна з шістьома шибками та инші ще новіші вікна. Другу не менш примітивну форму, але властиву тільки північним брусовим хатам, являє собою волокове вікно, що його иноді заступає дуже хитре пристосовання, що його нам довелося бачити в селі Андреєвичах на Волині; пристосовання це складається з прорізаної навскіс у брусі вузької щілини, в якій на невеликій вісі може повертатись брусок також довгувато ромбічної форми, що ним можна закривати щілину (мал. 9).
Мабуть, безпосереднім удосконаленням волокового вікна було віконечко північноволинської хати, довге та низьке, також приміщене досить близько
до стріхи, та в яке тепер уже вставляють кілька сяк-так припасованих один до одного та зліплених замазкою шматочків шкла в одній рамі. Дальшою стадією цього вікна є таке саме вікно, поділене на три шибки, а ше дальший розвиток приводить до великого вікна на дев'ять, а навіть на дванадцять шнбок, як це можна бачити в багатьох хатах на Волині. Вікон в хаті буває звичайно три: два з головного фасаду та одно причільне, на вузькому боці хати, притім перше од дверей вікно головного фасаду буває часто трохи менше, ніж друге, покутнє, що знаходиться ближче до покутя, а це останнє — покутнє — завше буває зовсім таке саме, як причільне. Над піччю чи під полом приміщується ще одно маленьке, з одною шибкою, віконечко, що за нього ми вже згадували вище. Назовні вікна обводять в деяких місцевостях жовтими, синіми або червоними смугами; останнє буває як ознака, що в хаті є дівчина на виданні. Ззовні вікна найчастіше завішують солом'яними матками, а тепер роблять віконниці з одним, а иноді з двома розтворами, часто помальовані, а иноді й розмальовані.