— Це точно. Але ти уявляєш, скільки людей помирає щодня? Більшість прізвищ із цього списку досить поширені.
— Балгіра, — заперечив Авенір, — Марина Балгіра. Це прізвище не є поширеним. А вона також померла.
Дементій зітхнув: якби цей впертюх не був його приятелем, він би вже давно подався додому.
— Звідки ти знаєш, що вона померла?
— Чув від знайомих.
— Її смерть зовсім не була підозрілою. Повір мені. Міліція теж не сидить, склавши руки. Ми перевірили всі смерті людей із прізвищами з цього списку. Жодна смерть не була підозрілою. Якби це були нещасні випадки або отруєння… Але смерть завжди наступала від природніх причин. Запалення легень, крововилив у мозок, пухлина мозку, жовчнокам’яна хвороба. Коротше кажучи, нічого підозрілого.
Авенір кивнув:
— Але ж ви все-таки перевіряли? Значить, і міліцію щось бентежить? Ти ж кажеш, нічого підозрілого. От і Володарка запевняла, що йдеться про звичайні хвороби.
— Авеніре, — заволав Дементій, — ти що, насправді думаєш, що ця жінка може примусити когось, кого вона ніколи в житті не бачила, захворіти на запалення легень і померти?
— Я так не думаю. А ось вона думає. Я вважаю, що це неможливо. Мені б хотілося, щоб це було неможливим. Але певні деталі переконують мене у протилежному. Випадкова згадка про «Володарку» під час розмови про те, як прибрати непотрібну людину. І виявляється, що є така собі Володарка, і вона хвалиться, що може будь-яку людину прибрати. Вона має сусіду, якого бачили, коли він скрадався за отцем Юрієм якраз перед тим, як сталося вбивство. Отця Юрія у той вечір покликали до жінки, яка вмирала, і та розповіла про якийсь злочин. Чи не забагато збігів, як ти вважаєш?
— Але Картамиш не може бути тією людиною, яка стежила за отцем Юрієм. Ти ж сам кажеш, що він уже багато років спаралізований.
— Слухай, довідайся в лікарів, чи не можна симулювати параліч?
— Одразу тобі скажу — не можна. Органи атрофуються.
— Шкода, — тяжко зітхнув Авенір. — Адже пан Картамиш ідеально підходить на роль голови товариства «Усуваємо непотрібних». Якщо, звичайно, таке товариство існує. Пан Картамиш — надзвичайно багата людина. Звідки у нього такі гроші?
Дементій вважав за краще нічого не відповідати.
Авенір трохи помовчав і додав:
— Добре, нехай всі ці люди померли у власних ліжках від природних хвороб. Але, можливо, хто-небудь усе ж нажився на їхніх смертях?
Дементій розсміявся з полегшенням, бо йому здалося, що приятель нарешті облишив свою маячню:
— Кожна смерть комусь вигідна. Ми ще раз усе перевіримо. Потелефонуй мені за кілька днів, — і він вискочив на вулицю, побоюючись, що Дейкало знову причепиться до нього з питаннями.
Звісно ж, майор Дементій дарма сподівався, що на цьому їхня з Авеніром гра у питання-відповіді закінчиться. Дейкало потелефонував рівно за два дні.
— Привіт! — весело гукнув він у слухавку. — Ти щось довідався?
— О Боже! — простогнав майор. — Це знову ти!
Але він лише вдавав незадоволеного.
Насправді у нього було чим похвалитися перед приятелем.
— Записувати будеш? — не втримався він, щоб не вколоти журналіста.
— Ти кажи, я так запам’ятаю. Отже, перше прізвище Арнаут. Ти казав, що це велике цабе з вашого міністерства. Він був багатий?
— На політичні питання не відповідаю, — ухилився від відповіді Дементій. — Досить заможний, як і кожен чиновник високого рангу.
— Кому залишилася спадщина? І хто успадкував його посаду?
— Спадкоємець, вочевидь, його син. Він живе у Канаді, має там власний бізнес. А посаду успадкував заступник. На момент смерті він перебував із дружнім візитом у Туркменістані. Обмінювався досвідом, так би мовити.
Обидва засміялися, уявивши, яким досвідом обмінюються туркменські і українські міліціонери.
— Тамара Оліяр залишила дуже велику спадщину, яку отримала після того, як її батько вибухнув разом зі своєю машиною та бензозаправною. У заповіті було вказано, що у випадку, коли вона помре, не досягнувши двадцяти одного року, її гроші переходять до мачухи. Мачуха — ще досить молода, працювала у батька секретаркою, але начебто все виглядає безневинно. Тепер знайома тобі Марина Балгіра. Її квартира і дача залишаються її сестрі у перших. До речі, квартира велика, у центрі, прекрасно відремонтована і вмебльована.
— Чудово. А де її сестра?
— Уже багато років живе в Німеччині.
— Виходить, усі спадкоємці на момент смерті не були у Києві. Просто прекрасно, — зауважив Авенір.
Дементій кахикнув і продовжував: