— Всі історії, пані, які тривають досить довго, завершуються смертю, і поганий оповідач з того, хто хотів би це замовчати. А надто історії про одношлюбність — всі вони неодмінно кінчаються смертю, і часто чоловік, що прожив щасливе подружнє життя, помирає страшенно самотнім. Окрім хіба самовбивці, немає самотнішої людини перед лицем смерті, ніж чоловік, який звікував з доброю дружиною і пережив її. Якщо двоє кохають одне одного по-справжньому, щасливого кінця не буває.
— Не знаю, сер, що ви розумієте під словом «кохання». У вас воно звучить якось недобре.
— Це старе слово, пані, проте кожна людина бере його собі новеньким і сама зношує до краю. Слово це наповнюється змістом, як куля повітрям, і так само швидко втрачає значення. Його можна проколоти, залатати й знову надути, мов ту кулю, і якщо ви самі не пережили кохання, цього слова для вас просто не існує. Всі говорять про кохання, але тільки на тих, хто спізнав його, лежить особливий карб, і я волів би мовчати про нього, бо що може бути безглуздішого, аніж теревенити про кохання… Як на мене, краще підхопити сифіліс, ніж закохатися в іншу жінку й розлюбити свою.
— А яке це має відношення до кориди, сер?
— Ніякого, пані, аніякісінького, це просто діалог: треба ж мені якось відробляти гроші.
— А мене зацікавило. Чи справді на людях, що спізнали кохання, лежить якийсь особливий карб, чи це ви сказали заради красного слівця?
— На кожного, хто пережив велике кохання, коли воно минає, лягає карб смерті. Я говорю це як натураліст, а не як романтик.
— Не дуже ви мене потішили.
— І не збирався, пані; мені лише хотілося чесно відробити свої гроші.
— А часом ви мене добре розважаєте.
— Сподіваюсь, пані, мені ще пощастить розважити вас.
…Стара пані. А як же воно сталося, юначе, що ви стільки говорите й так давно пишете про кориду, а самі не стали матадором? Чому ви не оволоділи цим фахом, якщо він вас так захоплює і ви переконані, що багато знаєте про нього?.
— Колись я пробував, пані, але невдало. Я був старий для цього, важкий і надто незграбний. До того ж постаттю я не підходив — широко там, де має бути вузько, і на арені я виступав як мішень, чи, швидше, як тренувальне опудало для бика.
Стара пані. І вас ні разу добряче не поранило? Як це вам вдалося вціліти?
— Вістря рогів затуплювали, пані, інакше бики мене розпанахали б, мов шкатулку з нитками.
Стара пані. Отже, ви билися з биками, яким заздалегідь підпилювали роги. Я була про вас кращої думки.
— Бився — надто сильно сказано, пані. Я не бився з ними, вони просто жбурляли мене по арені туди-сюди.
Стара пані. А вам доводилося мати справу із справді небезпечними биками? Може, тоді вас тяжко поранило?
— Так, я виступав з такими биками, проте залишився не-ушкодженим, якщо не зважати на безліч синців; коли я, через свою вайлуватість, оскандалився як матадор, то раз у раз падав бикові прямісінько на морду, вчепившись йому за роги, — точнісінько як грішник за спасителя на одній старій картині; принаймні з однаковим запалом. Це завжди викликало в публіці бурю веселощів.
Стара пані. А що ж бик?
— Якщо він був досить сильний, то відкидав мене геть. А ні, то я гарцював на його голові, а бик безнастанно силкувався Мене скинути, і так доти, поки комусь із глядачів не вдавалося схопити його за хвіст.
Стара пані. А де очевидці цих ваших подвигів, про які ви тут розбалакуєте? Може, це просто витвір вашої письменницької уяви?
— Та є тисячі свідків, пані. Хоча багато з них, можливо, вже повмирало від уражень діафрагми або інших внутрішніх органів, викликаних надмірним реготом.
Стара пані. І тільки тому ви відмовились від кар'єри матадора?
— Я вирішив не ставати матадором, пані, найперше через свою фізичну невідповідність, та ще зважаючи на щирі поради Друзів і на те, що з віком усе важче весело виходити на арену, хіба що після кількох чарок абсенту: це розпалює сміливість, але водночас і злегка уповільнює реакцію.
Стара пані. Я так розумію, що ви вже більше не виступаєте на арені, навіть як аматор.
Пані, остаточних рішень не існує, проте з роками я все ясніше усвідомлюю, що повинен присвятити себе письменницькому ремеслу. Я чув від своїх літературних агентів, що тепер, після виходу в світ чудових книг містера Вільяма Фолкнера,
наші видавці друкуватимуть усе і не вимагатимуть від автора викреслювати найкращі сторінки його творів; зараз я нетерпляче чекаю, коли почну описувати дні моєї юності, проведені в найкращих будинках розпусти на континенті, серед найвишука-нішого тодішнього товариства. Я приберігаю цей матеріал на старість, коли з відстані часу зрозумію і опишу все краще, ніж сьогодні.