— Не міг же я їй відмовити.
Ця фраза стала крилатою, приказкою серед киян.
Я зустрівся з Віктором Боднарчуком, показав йому свого листа в «Комсомолку». Він розповів, що з нашого інституту хочуть вигнати чотирьох: трьох за листи, а інженера Іваненка — за те, що створив хор з «націоналістичним ухилом».
До Києва приїхав Петро Якір з дочкою Ірою і зятем Юлієм Кімом. Юлій був одним з кращих «співців опозиції». Політичних його пісень було небагато, і це була одна з причин того, на відміну від пісень Висоцького й Галича, пісні Кіма мало хто знав. Разом з поетом Іллею Габа-єм і Якіром вони написали один з найкращих листів протесту.
З Якіром ми пішли до Віктора Некрасова. Прекрасний оповідач, він в особах відтворював перед нами картини минулого. Запам’яталось — про космополітизм.
Після нагородження Некрасова званням Лауреата Сталінської премії за книжку «В окопах Сталінграда» — Сталінові сподобалася єдина правдива книжка про війну — Некрасова відразу призначили одним з шістнадцяти секретарів Спілки письменників України. Він міг зробити велику кар’єру. Але тут почалася кампанія проти космополітизму. На зборах письменників Олександр Корнійчук нахилився до Некрасова: «Виступайте ви». Некрасов відмовився. «Вийдемо покурити». У коридорі Корнійчук пояснив, що Некрасов, як єдиний росіянин у секретаріаті, зобов’язаний затаврувати космополітів. Віктор Платонович далі відмовлявся. «Що ж, Вікторе, ви пошкодуєте».
Ось таврували якогось чергового космополіта. Він схвильовано підскакував і верещав: «Я не космополіт! Я прихвостень, прихвостень! Навіть у газетах написано, що я прихвостень космополітів».
Хтось обережно натякнув на «кумівство»: чому мовчать про родича Корнійчука, Натана Рибака. Але Рибак виявився одним з небагатьох «гарних» євреїв: пише тільки про Україну, українською мовою, славить Богдана Хмельницького й Петра Першого. Який же він єврей, себто космополіт?
На засіданнях письменників у 1948–1949 роках викривали «псевдоніми» і взагалі космополітів, тобто євреїв. Було багато трагікомічних епізодів.
Таврують Е. Підводиться український поет М. Бажан і намагається довести, що Е. не космополіт. Увечері збирається партійна рада, на якій розбирають брак пильності у Бажана. Той визнає, що через товариські взаємини з Е. не помітив його космополітизму. Але нарешті виявилось, що Е. не єврей, а німець. А хіба німці — космополіти? Е. вийшов сухим з води, тим паче що й сам став громити космополітів.
Історія, як завжди, вперто й нудно повторює саму себе. В розпалі боротьби з сіонізмом (67–68 роки) Бажан знову проштрафився. Він опублікував у журналі «Вітчизна» поему «Дебора» — про громадянську війну. Все було «правильно», по-партійному, тільки що позитивною героїнею поеми виявилась… єврейка Дебора. В годину пік боротьби за інтернаціоналізм Бажан знову втратив свою пильність. У своїх помилках він пішов ще далі — висунув кандидатуру єврейського письменника Фінкельштейна (і ще когось расово не чистого) у Секретаріат спілки письменників України. Редакторові журналу «Вітчизна» Дмитеркові висловили догану, а Бажана присоромили. Цього разу він не викрив себе перед партією.
Серед тих, хто виступав, було заведено не обмежуватись абстрактними міркуваннями про космополітизм. Треба було викрити хоча б одного єврея.
Товариш Віктора Красіна, письменник Натан Забара мав нещастя писати мовою ідиш. На той час такий собі 3. Лібман, знавець ідишу, спеціалізувався на тому, що вишуковував у книжках єврейських письменників будь-які натяки на симпатії до євреїв, співчуття до мук єврейського народу чи похвалу великим євреям — Ейнштейнові, Кафці та іншим (Марксові можна було, але не перебираючи міри).
Тільки-но Лібман знаходив космополітизм-сіонізм, жертва його пильності потрапляла в тюрму чи табір. Забара також «загримів» у табір, де й зустрівся з Віктором Красіним, а за якийсь час з… Лібманом.
Декілька Лібманових жертв одного разу спробували задушити стукача рушником, але пожаліли.
Лібман вийшов на волю разом з усіма, зараз працює в університеті, пише їдкі статті проти буржуазної культури, що розкладається (разом з сином колишнього «ворога народу» Дмитром Затонським) і навіть коментує В. Сарояна.
Якір розповів про листи, які одержали Л. Богораз і П. Литвинов, — «жидівське поріддя», як їх називають у листах. Те, що боротьба й космополітизм та сіонізм — це одне й те ж, сумнівів не було. Спочатку «жиди» були лихварями, капіталістами, що висмоктували кров, потім соціалістами, більшовиками й чекістами, тоді космополітами, а тепер — сіоністами. І завжди — поганими російськими патріотами. Але російська влада завжди була справедлива: вона відзначала заслуги гарних євреїв перед Батьківщиною.