— Шейна забив кілок у могилу Новотного, він довів, що сталіністи продають комунізм на кожному кроці. Новотному президентом не бути.
І пізніші події це підтвердили. Застрелився зв’язаний із Шейною заступник міністра оборони. Новотний втратив будь-яку владу спочатку фактично, потім юридично.
Але радісне відчуття весни затьмарювали чутки про процес над Галансковим, Ґінзбурґом, Лашковою і Добровольським. Ми отримали листа від Лариси Богораз і Павла Литвинова «До світової громадськості». В цьому листі йшлося про протизаконність, сфальсифікованість процесу.
У той же час до нас дійшли чутки, що провокатором виявився один наш старий товариш, київський знайомий Павло Радзієвський. Я знав його непогано і не повірив чуткам. Вирішив докладніше дізнатися про процес і зокрема про Радзієвського.
У Москві одразу ж поїхав до Красіна. Той був схвильований і чехословацькими подіями, і судом.
Красін дав почитати чехословацькі газети: про скасування попередньої цензури, про зростання ролі профспілок, про робітничі ради і т. д.
Красін, який ледве міг терпіти навіть мій марксизм, замислено прокоментував статті:
— Що ж, здається, Дубчекові вдасться довести, що комунізм може існувати й на практиці.
Дав він мені почитати декілька самвидавівських статей і книжок.
Я жадібно прочитав «Фантастичні повісті» Андрія Синявського. Пригадались газетні статті, присвячені його творам. Вразила нахабна брехня суддів та «громадських» обвинувачів — письменника Васільє-ва (колишній гебіст) і критика Зої Кедріної, а також численних журналістів.
Основний метод звинувачення — приписувати авторам слова негативних сатиричних героїв.
Наприклад, у «Графоманах» герой з манією переслідування, якого заїдає заздрість до таланту, злісно відгукується про Чехова. Цю злість приписали самому Синявському. Були ще абсурдніші «звинувачення».
Вдалося прочитати «Відкуплення» Даніеля. Головна думка «Відку-плення» виявилась дуже близькою: провина, гріх лежить не лише на катах і стукачах, а й на тих, що залишались осторонь і навіть на невинних жертвах. І друга думка-символ: відставний кагебіст зберігає свій мундир — ще покличуть, ще знадобиться.
І третя: саме хрущовці, ліберали якраз і не бачать своєї провини, вони скидають її на інших, навіть на тих, хто винний так само як і вони, — вдаючись до чуток, здогадів і т. п.
Була ще одна книга у трьох частинах: «Одкровення Віктора Вєльського».
Автор стверджує, що оскільки Христос — ідеальна людина, то Його історія — це історія кожної людини. У кожного є своя блага вість і своя Голгофа.
Він, Вєльський, виховувався в родині професора, фахівця з середньовічного мистецтва. Вступив за Сталіна на філософський факультет. Там він мусив стати стукачем, доносив на безневинних людей («Вєльському» вдалося намалювати тонку психологічну картину умов, що породжують стукачів). До стукацтва його переповнювали страх, комплекс неповноцінності. Ставши стукачем, відчув себе сильним, щасливчиком — ніяких докорів сумління, навпаки, почуття звільнення від тягаря інтелігентських табу — «все дозволено»…
Після смерті Сталіна у Вєльського з’явились докори сумління, почуття провини. Він шукає виходу. Знайшов — тікати у світ свободи. Прикидається відданим, ідейним журналістом, потрапляє до світу свободи, і… блага вість — втеча на Захід — виявляється невідповідною. Це «не наша» свобода, треба жити у вільній Росії. Він повертається із Західного Берліна до Москви. Рідна мати, щоб влаштувати молодшого сина в Москві, вирішує забрати у Віктора квартиру, а щоб це зробити, садить його в божевільню.
Увесь цей «Апокаліпсис» — безумство, що розвивається стилістично й логічно, фрази стають незв’язними, думки плутаються. Художня цінність книжки невелика, зате психологічний аналіз страху інтелігента, а потім стукача, втікача, що кається, і нарешті, людини, що божеволіє — дуже глибокий і страшний у своїй достовірності.
Дружина Красіна сказала мені, що вона знає автора, — він вийшов з божевільні і вилікувався від «психології», став самовдоволеним жевжиком і хамом.
Начитавшись самвидаву, я попросив розповісти історію Радзієв-ського.
Красін розказав, що Радзієвський вийшов з Лефортівської тюрми, просидівши там три місяці, і став розхвалювати КДБ і лаяти однодумців. Саме завдяки Радзієвському попався Добровольський, а потім Ґінзбург, Галансков і Лашкова. Красін навів приклади деяких свідчень Радзієвського про товаришів. Всі докази провокаторства Радзієвсько-го мене не переконали: дуже вже багато логічних аргументів і мало фактів, та й Павла я все ж досить добре знав, щоб не повірити так швидко.