Що собі думає Вороний? Чому не відсилає назад п’єси і не озивається? Адже їх трупа, як чую, зіходить на пси, принаймі, крім «Віїв», «Пропащих грамот» і т. п. «феєрій» з козами, чортами та відьмами, вони нічого не ставлять.
Був тут на масницю Садовський, та велось йому пот гано, інакше і буть не могло, бо в трупі, окрім його самого, артистів нема, а єсть партачі. Ставили вони все ветош («Сват[ання] на Гонч[арівці]», «Наталку» і т. і.), надіючись, що Ялта все одно «новини не видала». Найбільшим clou9 репертуару був «Никандр Безщасний» («роль Ник[андра] исп[олнял] автор»), хтіла я піти подивитись на сю безщасну п’єсу, та не могла, бо на той час була слаба, врешті тим не багато втеряла. Без Зань-к[овецької] Садовський мусить провалитись, бо та Бази-левська,— всі признають,— zero personnifie 10. Ну, як же тая польська soiree de gala 11 обійшлась? Чи була ти на їй? А піти слід було, безперечно слід. Еге, ото була історія! Наш пан господар ходили на масницю — у маскарад! Хто б сподівався? Каже, ніби зроду не був, то хотів побачити, що там воно таке, ну, і запевне, вернувшись, сказав, як і наш Пуц, що ходить не варт, а так хіба раз піти, аби в тому впевнитись.
Що ж би ще нового написати? Почалась ще настоящіща весна: у саду у нас цвітуть фіалки, тепло було так, що можна було сидіти в садку з роботою, як у хаті, без пальто: ото тільки вчора звечора насунув з моря туман, та такий густий, «непрозорий», що від нас Виноградної вулиці зовсім не було видко, та й сьогодні, хоч трохи проясніло, але гір нігде не видно, так наче Ялта на степу! Такий туманний час тепер для Ялти невигідний, бо якраз оце згорів газовий завод і світла на вулицях нема, а як скінчаться місячні ночі, то вже буде зовсім тьма єгипетська! Сю ніч цілісіньку якийсь пароход простояв коло Ореанди, не зважаючись посунутись ні сюди ні туди в тумані — ото ще так же приємність!
У нас в хаті, «слаба богу, нічого нового»,— велика хата все не зайнята, і там спить Настя.
Катюша журиться, що вже не в стані багато грати, та все-таки грає щодня, хоч небагато. П[ан] Дериж[анов] з весною щось було дуже розкашлявся і змарнів, аж було жаль на нього дивитись: тепер знов наче поправляється. Чисте нещастя,— коли лікар заслабне на сухоти — нема, здається, нещаснішої людини! Ще дивно, що п. Дер[ижа-нов] не тратить гумору чи, принаймі, не виявляє сього. Мені його дуже шкода! Хоч він сам часто любить говорити, що лікар мусить професіонально, «бесчувственно» відноситись до своїх слабих, але у нього самого се тільки теорія, а на практиці, коли б всі лікарі так відносились до своїх слабих, як він до мене, в той час як я була слаба, то епітет «друзья человечества» ніколи не бренів би іронічно... Коли я рівняю той час, як я лежала слаба у Лі-щинської, і те, як зо мною обійшлись тут і пан і пані
Дерижанови, то я бачу, що я не вдвоє, а в сто раз краще у строєна тута!
Ну до побачення. Тепер писатиму часто! Цілую тебе міцно!
Твоя Леся
9. ДО О. П. КОСАЧ (матері)
12 беревня 1898 р. Ялта Вілла Іфігенія,
28
18—98
Люба мамочко!
Тільки що отримала твого листа і, по-гоголівськи, од-повідаю зараз. Сподіваюсь, що досі вже отримались мої листи до Лілі і до тебе і ви вже знаєте, чому я мовчала. Раніш ніж писати далі про сю тему, я попрошу, щоб ти мені частіше писала про Уксуска,— мене дуже вразила звістка, що воно слабе. Маю надію, що, може, все-таки простуда не дуже серйозна. Але так чи інакше Оксана С[тарицька] поступила з дівчатками дуже по-свинськи, і се їй слід сказати. Моє здоров’я вже значно урівноважилось, настільки, що завтра п. Дерижанов сам згоджується «взяти» мене на публічні відчити тутешніх його колег по громадській гігієні («народное здравие»). Твої слова про безскутечність «блаженної лжи» зробили на мене таке враження, що я вже буду в сьому листі все писати по правді, не зміняючи «ні титли, ніже тії коми». Була я, справді, слаба досить неприємно, хоч і не тяжко. Такі припадки дрожі і головокруження, які були у мене торік під кінець вприскуваннів і давно, перед виїздом до Відня, і ще давніш, як у мене було щось вроді хореї (літ в 14— 15, коли пам’ятаєш),— повторились тут у мене раз в кінці осені, коли було доволі причин для розстройства нервів, а вдруге оце тижнів три чи 2 V2 тому назад, без всяких серйозних причин, окрім хіба довгого писання вечорами і ще одної не так-то важної, але невчасної речі. П[ан] Дерижанов, що дуже наглядав за мною увесь сей час, прийшов до переконання, що се у мене істерія, не grande hysterie \ звичайне, але все-таки така, що слід звернути увагу, бо вона може стати на перешкоді операції. І справді, коли отаке трусне на другий день після операції, то