— Звідки ви знаєте, що це обличчя намалювала не Джейн? — запитав Ґамаш, і його голос почав набувати офіційного тону. Бовуар почув це з іншого краю кімнати і, щойно підійшов, дістав блокнот і ручку.
— По-перше, це єдине обличчя тут, яке має неживий вигляд. — Ґамаш мусив із цим погодитися. — Але це суб’єктивно. Якщо хочете, я можу надати докази.
— Це було б гарною заміною вашій суб’єктивній думці.
— Погляньте. — Клара знову вказала на жінку. — Боже, тепер, коли я придивилася уважніше… я, напевне, була сліпою, якщо не бачила цього раніше. Це схоже на величезний карбункул.
Як не намагалися, ніхто з присутніх не міг зрозуміти, що вона має на увазі.
— Заради бога, просто скажи нам, поки я тобі не всипала, — сказала Рут.
— Там. — Клара провела пальцем навколо обличчя жінки, і, звісно ж, придивившись уважніше, усі побачили крихітну пляму.
— Воно як бородавка, величезна пляма на цій роботі, — вона вказала на майже невидимі нечіткі сліди. — Це зроблено ганчіркою та розчинником, чи не так, Бене?
Але Бен, скособочивши очі, усе ще вдивлявся в «Ярмарковий день».
— І подивіться на ці мазки. Усе не так. Подивіться на обличчя Пітера поруч із нею. Зовсім інші штрихи.
Клара помахала рукою вперед-назад, потім угору й униз.
— Угору-вниз. Джейн не робить мазків угору-вниз, угору-вниз. Багато мазків навскоси, але не прямо вгору й униз. Погляньте на волосся цієї жінки. Уздовж і впоперек. Видає з головою. Помічаєш фарбу? — вона повернулася до Пітера, який, здавалося, почувався незручно.
— Ні. Нічого дивного у фарбах.
— Та годі тобі. Поглянь. Білий колір відрізняється. Джейн використовувала титановий білий тут, тут і тут. А ось тут, — вона вказала на очі жінки, — це цинковий білий. А це охристо-жовтий, — Клара вказувала на жилет жінки. — Джейн ніколи не використовувала охру, тільки кадмій. Це ж очевидно. Знаєте, ми так багато займалися мистецтвом, викладали його й навіть іноді підробляли, реставруючи експонати для музею МакКорда[123], що я можу сказати, хто що намалював, просто за мазками пензля, не кажучи вже про вибір пензлів і фарб.
— Навіщо комусь домальовувати обличчя? — запитала Мирна.
— Слушне запитання, — погодився Ґамаш.
— І не єдине. Навіщо домальовувати обличчя, так, чудове запитання, але той, хто це зробив, також прибрав обличчя. Це видно по патьоках. Тут не просто намальовано поверх наявного обличчя, того, що було у Джейн. Тут фактично стерте все обличчя. Я не розумію. Якби Джейн або хтось інший хотів прибрати обличчя, найпростіше було б просто намалювати нове поверх наявного. Це можна зробити акриловими фарбами; власне, усі так і роблять. Тоді ти майже ніколи нічого не стираєш. Просто зафарбовуєш свої помилки.
— Але якщо вони це зробили, чи не могли б ви прибрати це обличчя й відновити оригінал? — запитав Ґамаш.
— Складне завдання, — відповів Пітер, — але хороший реставратор міг би це зробити. Це те саме, що ми робимо тут нагорі: знімаємо один шар фарби, щоб знайти зображення під ним. Утім, на полотні це можна зробити й за допомогою рентгенівських променів. Зображення буде трохи розмитим, але ви отримаєте уявлення про те, хто там зображений. А тепер, на жаль, оригінал знищений.
— Хай би хто це зробив, він не хотів, щоб його обличчя знайшли, — сказала Клара. — Тож вона видалила своє й намалювала обличчя іншої жінки.
— Але цей хтось, — утрутився Бен, — він видав себе, коли стер оригінальне обличчя й зверху намалював нове. Він не знав роботи Джейн. Її коду. Він намалював незнайоме обличчя, не знаючи, що Джейн ніколи так не робила.
— І цей хтось використовував не ті мазки, — додала Клара.
— Що ж, це ставить мене поза підозрою, — сказав Ґабрі.
— Але навіщо взагалі це робити? Я маю на увазі, чиє обличчя було стерто? — запитала Мирна.
На мить, поки всі розмірковували, запанувала тиша.
— Ви можете прибрати це обличчя й отримати уявлення про оригінал? — запитав Ґамаш.
— Можливо. Залежить від того, наскільки ретельно його було видалено. Ви думаєте, що це зробив убивця? — запитала Клара.
— Так, думаю. Тільки не знаю навіщо.
— Ви сказали «вона», — звернувся Бовуар до Клари. — Чому?
— Мабуть, тому що нове обличчя — жіноче. Я припустила, що людина, яка це зробила, намалювала б найпростіше, і це те, що ми бачимо в дзеркалі щодня.
— Ви думаєте, що це обличчя вбивці? — запитав Бовуар.
— Ні, це було б не дуже розсудливо. Я думаю, що це стать убивці, ось і все. Коли обмаль часу, білий, найімовірніше, намалює білого чоловіка, а не чорношкірого, і не білу жінку, а те, з чим він найбільш знайомий. Так само й тут.
123
Музей Мак-Корда Стюарта, офіційно відомий як Музей історії Канади ім. Мак-Корда, є публічним науково-дослідним і навчальним музеєм, присвяченим збереженню, вивченню, поширенню та вшануванню канадської історії; розташований у Монреалі.