— Дідько, — просичав Бен.
«О боже, о боже!» — думала Клара. Запала повна, абсолютна темінь. Клара застигла, скам’яніла. Праворуч від себе вона почула якийсь рух. Цього було досить, щоб рушити з місця. Вона тихо, повільно поповзла вліво, намацуючи основу грубої кам’яної стіни, шукаючи камінь, трубу, цеглу, будь-що. Окрім… Клара обхопила його рукою, а воно, своєю чергою, скрутилося й зімкнулося навколо Клари. Клара судорожно жбурнула його в темряву й почула, як воно відскочило від протилежної стіни.
— А ось і я, — прошепотів Бен. Коли він озвався, Клара зрозуміла, що в темряві сама підповзла до нього. Бен був від неї за крок, але він так само нічого не бачив. Вона присіла навпочіпки й завмерла, чекаючи, що його руки схоплять її, натомість почула, як він рушив в інший бік. До кинутої змії.
— Де вона? — з мольбою в голосі запитав Пітер.
Вони обшукали будинок Бена і знайшли лише калюжу. Тепер Пітер ходив колами по вітальні Бена, наближаючись дедалі ближче до Ґамаша, який нерухомо стояв у центрі.
— Заспокойтеся, будь ласка, містере Морров.
Пітер зупинився. Слова були сказані м’яко і владно. Ґамаш дивився перед собою. Несамовита буря, що розігралася за вікнами, і Пітерів жах, який заполонив кімнату, заважали Ґамашу зосередитися.
Клара знала, що у неї є два шанси, і зараз її становище було краще, ніж кілька хвилин тому. Їй потрібно було знайти сходи, або знайти зброю й дістатися до Бена раніше, ніж він дістанеться до неї. Вона знала Бена. Він був сильний, але повільний. Це не дуже тішило, бо перегони були малоймовірними, та це було хоч щось.
Де знайти зброю, вона й гадки не мала, хіба що на підлозі. Але хоча на підлозі й могла лежати цеглина або шматок труби, вона знала, що́ там було напевне. Вона почула, як Бен спіткнувся за кілька футів перед нею. Вона повернулася й упала на коліна, квапливо відповзаючи по брудній підлозі, розмахуючи перед собою руками і благаючи Господа допомогти їй ухопитися за те, що не вхопиться в неї. Клара знову почула стукіт і побажала, щоб її серце билося тихіше, утім, не зупинилося. Її рука на щось наштовхнулася, і за мить вона зрозуміла, на що. Але було вже запізно. Клацнувши, мишоловка вдарила по пальцях, зламавши середні два й вирвавши з неї крик болю і шоку. По її жилах ринув адреналін, і вона миттєво зірвала пастку з пораненої руки й відкинула її геть. Клара покотилася вбік, знаючи, що мишоловки ставлять біля стін. Стіна має бути прямо попереду. Якщо Бен кинувся крізь темряву, щоб схопити її…
Пітер почув, як Клара закричала від болю і як той крик раптом обірвався. Він і поліцейські прибули кількома хвилинами раніше й побачили, що вхідні двері Тіммер грюкають на вітру. Ґамаш і Бовуар витягли з кишень ліхтарики, і світло затанцювало на дерев’яній підлозі. У глибині темного будинку лунали ледве чутні кроки. Вони побігли на звук. Завернувши на кухню, вони почули крик.
— Сюди! — Пітер відчинив двері в темряву. Троє великих чоловіків разом ступили на сходи до підвалу.
Клара покотилася, а потім зупинилася саме тоді, коли Бен урізався головою в кам’яну стіну. Він урізався на повному ходу. Клара помилялася. Направду він був спритним. Але не тепер. Від удару підвал здригнувся. Потім Клара почула інший шум.
Затріщали сходи.
Розділ чотирнадцятий
Здавалося, що все відбувається дуже повільно. Ліхтарик Ґамаша спочатку впав на підлогу і згас, але старший інспектор таки встиг побачити Бовуара, що розпластався на розвалених сходах. Ґамаш спробував вивернутися й не впасти, і йому це майже вдалося. Але одна нога провалилася між сходинками, і він одночасно почув і відчув, як вона зламалася, не витримавши ваги тіла. Інша нога приземлилася набагато зручніше, хоча так само гучно. Ґамаш почув, як Бовуар вилаявся від болю, а потім униз звалився Пітер. Він пірнув лебедем, головою вперед, і Ґамаш відчув, як їхні голови вдарилися одна об одну й перед очима спалахнуло світло — його не вміщав підвал і навіть Всесвіт. Потім він знепритомнів.
Він прокинувся через деякий час і побачив Клару, яка не відводила від нього очей, а її обличчя було сповнене страху. Вона буквально випромінювала жах. Ґамаш спробував встати, щоб захистити її, але не міг поворухнутися.
— Шефе? З вами все гаразд?
Ґамаш розплющив затуманені очі й побачив, що Бовуар також дивиться на нього.
— Я викликав допомогу по стільниковому телефону.