— Хіба він не помітив, що вона дивилася невидющими очима й була холодною, як лід?
Ніколь почувалася більш упевнено.
— А ви б помітили?
— Звичайно. Таке неможливо не помітити.
— Хіба що…
Ґамаш пропонував Ніколь посперечатися із собою. Їй не хотілося. Їй хотілося мати рацію. Очевидно, він думав, що вона помиляється.
— Хіба що… Хіба що я була шокована, напевне.
Їй довелося визнати, що така малоймовірна можливість існувала.
— Погляньте на чоловіка. Минуло три години, як він знайшов її, а йому досі зле. Його щойно знудило. Ця жінка була важлива для нього, — сказав Ґамаш, поглядаючи на Бена Гедлі. — Якщо тільки він не прикидається.
— Перепрошую, сер?
— Ну, засунути палець собі в горло і виблювати досить легко. Справляє неабияке враження. — Ґамаш повернувся до Бовуар. — Хто-небудь ще знає про смерть міс Ніл?
— На дорозі була група селян, сер, — сказала Ніколь.
Ґамаш і Бовуар подивилися на неї. Вона зрозуміла, що знову схибила. Намагаючись справити враження і спокутувати свою провину, вона насправді зробила все навпаки: відповіла на запитання, адресоване не їй, перервавши старшого офіцера інформацією, очевидною навіть для трирічної дитини. Старший інспектор Ґамаш бачив тих людей так само, як і вона. Чорт забирай! Ніколь із холодком у серці зрозуміла, що, намагаючись вразити їх своєю кмітливістю, вона досягала протилежного ефекту й виставила себе дурепою.
— Вибачте, сер.
— Інспекторе Бовуар?
— Я намагався тримати це місце поза доступом. — Він повернувся до Ніколь. — Жодних сторонніх, і з наших людей ніхто не говорить про злочин за межами нашого периметру.
Ніколь стала червоною, мов буряк. Їй було страшенно неприємно, що він подумав, ніби має пояснювати їй, а надто що їй потрібні його пояснення.
— Але ж … — Бовуар знизав плечима.
— Час поговорити з містером Гедлі, — сказав Ґамаш і попрямував до нього розміреним кроком.
Бен Гедлі спостерігав за ними, добре зрозумівши, що прибув начальник.
— Містере Гедлі, я старший інспектор Арман Ґамаш із поліції Квебеку.
Бен очікував побачити франкомовного, можливо, навіть детектива-француза, тож він витратив кілька хвилин, практикуючись у французькій мові та тренуючись описувати свої дії. Тепер цей бездоганний чоловік з підстриженими вусами, з темно-карими очима, що дивилися на нього поверх оправи окулярів із напівкруглими лінзами, у костюмі-трійці (можливо, це пальто від «Берберрі»?), у твідовому кашкеті, що покривав сиве, доглянуте волосся, простягав свою велику руку — так, ніби це була напівофіційна ділова зустріч — і говорив англійською з британським акцентом. Проте він чув уривки його розмови зі своїми колегами, і то була, безумовно, швидка та вільна французька. У Квебеку не було нічого незвичайного в тому, що люди розмовляли обома мовами, навіть вільно. Але було незвично зустріти франкомовного чоловіка, який розмовляв би, як спадковий член Палати лордів.
— Це інспектор Жан Ґі Бовуар і агент Іветт Ніколь.
Вони потиснули одне одному руки, хоча Ніколь була трохи насторожена, бо не була впевнена, чим він витер обличчя після того, як його знудило.
— Чим я можу допомогти?
— Прогуляймося, — Ґамаш показав на стежку, що вела через ліс, — просто трохи відійдемо звідси.
— Дякую, — зворушено сказав Бен.
— Співчуваю з приводу смерті міс Ніл. Вона була близьким другом?
— Дуже. Вона, власне, учила мене в тутешній школі.
Ґамаш уважно спостерігав за ним, не відриваючи темно-карих очей від обличчя Бена і вбираючи в себе сказане, без осуду чи звинувачення. Бен уперше за кілька годин розслабився. Ґамаш нічого не говорив, просто чекав, коли Бен продовжить.
— Вона була чудовою жінкою. Шкода, що мені бракує слів, я б описав вам її.
Бен відвернув обличчя, соромлячись сліз, що підступили знову. Він стиснув руки в кулаки й відчув жаданий біль від нігтів, що вгризалися в долоні. Цей біль він міг зрозуміти. Інший був за межами його розуміння. Дивно, але він був набагато сильнішим, ніж тоді, коли померла його мати. Він знову зібрався з думками.
— Я не розумію, що сталося. Смерть Джейн не була природною, чи не так?
— Ні, містере Гедлі, не була.
— Хтось її вбив?
— Розкажіть нам про цей ранок, будь ласка. — Вони вже сповільнили крок і зупинилися.
— Я знайшов Джейн просто на землі…
Ґамаш перебив:
— Відтоді як ви прокинулися, будь ласка.
Бен підняв брову, але зробив, як його попросили.
— Я прокинувся близько сьомої. Я завжди встаю зі сходом сонця. Світло потрапляє в мою спальню, і я ніколи не переймався тим, щоб купувати штори. Я встав, прийняв душ і таке інше, а потім погодував Дейзі.