— У нас є лише слова місіс Морров, що вони не знали, що було в заповіті, — сказав Бовуар. — Міс Ніл могла сказати їм, що вони все успадкують, n’est-ce pas?[112]
— Якби їм були потрібні гроші, хіба вони не пішли б до міс Ніл по позику, замість того щоб убивати її? — запитав Ґамаш.
— Можливо, вони так і зробили, — сказав Бовуар. — А вона відмовила.
І в них був найкращий шанс заманити її до лісу. Якби Клара чи Пітер зателефонували їй о 6:30 ранку й попросили про зустріч без собаки, вона б пішла. Без жодних запитань.
Ґамаш мусив погодитися.
— А ще, — Бовуар був явно в ударі, — Пітер Морров — вправний стрілець. Його спеціалізація — старовинні дерев’яні рекурсивні луки. Він каже, що стріляє лише по мішенях, але хтозна? До того ж, як ви дізналися, замінити спортивний наконечник на мисливський досить легко. Він міг узяти їх у клубі, убити її, почистити спорядження і повернути його. І навіть якби ми знайшли його відбитки чи волокна, це б нічого не означало. Він же постійно користувався тим спорядженням.
— Він був у журі, яке обрало її роботи, — підтверджувала гіпотезу Лакост. — Припустімо, він міг заздрити їй, побачивши її потенціал і, я не знаю, завестися чи щось таке.
Вона замовкла. Ніхто з них не бачив, щоб Пітер Морров «заводився». Але Ґамаш знав, що людська психіка складна. Іноді люди реагували, не знаючи чому. І часто ця реакція набувала характеру агресії — фізичної чи емоційної. Цілком можливо, що Пітер Морров, який усе життя бився зі своїм мистецтвом і домагався схвалення своєї сім’ї, побачив блиск у роботах Джейн Ніл і не зміг цього витримати. Його поглинула заздрість. Це було можливо, не ймовірно, а просто можливо.
— Хто ще? — запитав Ґамаш.
— Бен Гедлі, — відповіла Лакост. — Він також добрий стрілець, із доступом до зброї. І міс Ніл йому довіряла.
— Але без мотиву, — сказав Ґамаш.
— Принаймні не гроші, — визнала Лакост. — Він має мільйони. Усе успадкував від матері. До того він жив на щедре утримання.
Ніколь фиркнула. Вона ненавиділа цих діточок, які жили на «трастові фонди» й нічого не робили у своєму житті, окрім того, що чекали на смерть матусі й татуся.
Бовуар вирішив проігнорувати її пирхання.
— Чи міг у нього бути інший мотив, окрім грошей? Лакост, є що-небудь у паперах, які ви знайшли в будинку Джейн Ніл?
— Нічого.
— Жодного щоденника?
— Хіба що щоденник, де вона склала список людей, які бажали її смерті.
— То могли б і згадати про це. — Бовуар посміхнувся.
Ґамаш подивився на список підозрюваних. Йоланда й Андре, Пітер, Клара і Бен Гедлі.
— Хтось іще? — Бовуар уже загортав свій блокнот.
— Рут Зардо, — додав Ґамаш і пояснив свої міркування.
— Отже, її мотивом, — сказала Лакост, — було завадити Джейн розповісти всім про те, що вона зробила. Чи не було б простіше вбити Тіммер, щоб змусити її замовкнути?
— Взагалі-то, так, і це мене турбує. Ми не знаємо, чи Рут Зардо не вбила Тіммер Гедлі.
— І Джейн дізналася про це? — запитала Лакост.
— Або запідозрила. Гадаю, вона була з тих, хто пішов би прямо до Рут і запитав про свої підозри. Вона, напевне, думала, що то вбивство з милосердя, позбавлення подруги від страждань.
— Але Рут Зардо взагалі-то не могла випустити стрілу, — зауважив Бовуар.
— Так. Але вона могла звернутися по допомогу до когось, хто міг і зробив би що завгодно. За певну плату.
— Маленфан, — сказала Бовуар із якоюсь похмурою радістю.
Клара сиділа у своїй студії з ранковою кавою, втупившись у ящик. Він усе ще стояв там, тільки тепер уже на чотирьох ніжках, зроблених із гілок дерев. Спочатку вона бачила його на одній нозі, наче на стовбурі дерева. Як той скрадок. Цей образ прийшов до неї в лісі під час ритуалу, коли вона озирнулася і побачила його. Такий ідеальний і доречний образ. Коли скрався і нічого не бачиш. Символ людини, яка ховається і сама стає сліпою — не помічає жорстокості свого вчинку, краси своєї жертви. Зрештою, ідеальне слово для засідки. Скрадок. Останніми днями Клара здавалася собі сліпою. Убивця Джейн був серед них, це було очевидно. Та хто? Чого вона не бачила?
Але ідея з одним стовбуром не спрацювала. Ящик був хитким і ненадійним. Тож вона додала інші ніжки, і те, що було схованкою на дереві, тепер було схоже на будиночок на довжелезних палях. Але однаково щось було не так. Тепліше. Але чогось вона не бачила. Як завжди, стикаючись із такою проблемою, Клара намагалася очистити свій розум і чекала, доки ідея витвору її не осяє.