Вони недовго пустували у воді й з вибриками вернулися до свого місця, а чорнявий ще й стояв на руках, ходив колесом і крутив сальто під захопленими поглядами пляжників. Збуджені, захекані, вони почали грати у волейбол. М'яч час від часу підкочувався до мене, наче випадково, і я відбивала його до гравців.
— Ходи-но до нас, русалко! — покликала мене дівчина, напевне, щоб догодити тому очкастому.
Нехай. Я пристала до них і скоро вже знала, що чорнявий — Максим, але вони називали його Максом, дівчина — Клава, а очкастий — Юрко.
Макс грав ефектно: високо підстрибував, влучно бив по м'ячу, гарно, уміло падав, і на його дужому тілі вигравав кожен м'яз. Клава часто ловила гави, бо захоплено дивилася на Макса. Юрко… Ох, який він незграбний! Щоразу поправляв окуляри, метушився, не попадав по м'ячеві, чіплявся ногою за ногу й брикався на пісок, мов лантух. Його товариші незлобиво сміялись.
Награвшись, полягали до книжок і запросили мене до себе. Я не відписувалась. Коло гурту краще, піхто не чіплятиметься з хлопців, а трійця товариська й культурна, і теж не байдикує.
Взнала, що вони покінчали десять класів і готувалися поступати: Клава — до будівельного технікуму, Максим — у педінститут на факультет фізвиховання, а Юрко — на філологічний. Ну, а я в медичне училище.
Ми перемовлялись, читали свої підручники, питали один одного, коли котрийсь чогось не розумів, купалися й грали в м’яча.
Юркові кортіло лягти коло мене, і він наважився. Я відчувала, що сподобалася йому. Взагалі, я подобалась багатьом хлопцям у нашій школі, але ні з ким по-справжньому не дружила. А Юрко мені… От коли б трохи вищий за мене і без окулярів, і щоб статурою як Макс… Проте він симпатичний, особливо вабили його очі, лагідні й беззахисні, ніби дитячі.
Серед них я обвиклася і почувалася мов з давніми знайомими. За мою довгу косу вони називали мене, з легкої руки Клави, Русалкою. Я не ображалась. А чого? Те ймення мені подобалось. Юрко вимовляв його із захопленням і побожністю. Чудний. Дивився на мене й на косу, ніби на якесь диво.
Я незчулася, як збігли години і вже було пора йти додому, поки не повернулася тітка з роботи. Вона мені наказувала не ходити на пляж, щоб, боронь боже, нічого зі мною не сталося. Хм, ніби я маленька. Отож зібралась, і Юрко теж по сестричку в дитсадок. Макс і Клава залишились. Я їм позаздрила.
Юрко — мовчун. У гурті ще трохи балакав, а наодинці зі мною йому одбирає мову. Тільки зиркав крадькома на мене й поправляв окуляри… Лише коли я зупинилася біля хвіртки, він запитав з надією:
— Ти завтра прийдеш?
— Прийду, — пообіцяла, бо чого ж сидіти самій.
Отак я готувалася до екзаменів, поєднувала приємне з корисним. З розмов уже знала, що Макс і Юрко навчалися в одній школі, тільки в різних класах, а Клава приїхала до міста з села й жила в гуртожитку будівельного технікуму. От кому розкіш! Цілковита самостійність, якою Клава, мені здавалося, не дуже користувалася. Словом, за кілька днів я ближче пізнала своїх пляжних товаришів і зробила висновок, що Макс готувався до іспитів абияк, тримався біля нас з-за Клави.
Ми і на другий, і на третій день верталися з пляжу з Юрком. Звичайно, я б залишилася іще, але не хотіла гнівити тітки і тому поспішала додому. Здається, на четвертий… Ага, на четвертий день, коли ми брели гарячим, грузьким піском, раптом Юрко почав декламувати:
Я аж рота роззявила від здивування. А він читав, читав, і мене то охоплював смуток, то радість, то гнів. Я досі не чула тих віршів. У школі ми їх не проходили. Вражено дивилася на Юрка. Мій шлях до хати змигнув наче одна мить. І я, щоб хоч чимось спантеличити Юрка, сказала йому:
— А в мене є моторолер, і я на ньому їжджу.
— Моторолер? Справжній? — щиро здивувався він. — Тут?
— Звичайно, — я аж закопилила губу від гордощів.
— Покажи! — не повірив Юрій.
Я відчинила хвіртку, й очкастий заглянув у двір, де біля веранди стояла моя «Чезета». Тітки ще не було, і я завела свою машинерію, зробила кілька кіл по подвір'ю під захопленим поглядом Юрка. І коли я знову підійшла до нього, то він протер окуляри, щоб краще мене роздивитись.
— Ніколи б не подумав… — і взяв мене за руку. — Тобі не страшно?