— Чого?! — розсміялась.
— А мені треба п'ятого в ліс, — сумно мовив Юрко.
— Поїдемо.
У четвер, першого серпня, ми всі складали екзамени. Перед тим домовились зустрітися на Флотському бульварі, біля кафе «Сніжинка», щоб відзначити цю подію. Твір я написала швидко. Обрала тему «Образ Олега Кошового в романі О. Фадєєва «Молода гвардія». О дванадцятій годині закінчила й першою з'явилася на призначене місце.
Сіла на лавці й милувалася лиманом, вітрильниками… Палило сонце, але мені воно не дошкуляло. Зловила себе на думці, що хочу, щоб раніше прийшов Максим. Засоромилася, й водночас ворухнулось ображене самолюбство, бо на мене він зовсім не звертав уваги. Невже так закохавсь у Клавку? Вона ж ніби старша за нього.
Втім, наступним на бульвар прибіг, еге, саме прибіг, Юрко. Боже, яке у нього було щасливе обличчя, коли побачив, — що ми лише вдвох!.. Ми поділилися своїми враженнями від іспитів, а потім Юрко почав читати вірші. Скільки він їх знав! І про любов, про море, чайки, вітрила… Я здогадувалась, що ними він казав мені те, чого не насмілювався сказати своїми словами, але робила вигляд, що не розуміла, тільки сприймала чудові рядки поезії…
Десь о другій годині нарешті з'явилися Клава і Максим, Він, мабуть, заходив за нею в технікум.
Кафе прохолодне й напівпорожнє. Хлопці замовили морозива з полуничним варенням. Максим ще хотів пляшку сухого вина, але Клава чомусь різко, роздратовано заперечила. Взагалі, я помітила, що вона часто задумувалась, отак раптом серед сміху або веселощів її, лице кам'яніло і погляд застигав на чомусь. Аж неприємно. І що то з нею робилось?
Опісля ми сіли на прогулянковий катер і пливли лиманом, навідались у парк культури й відпочинку, де катались на каруселі, а потім завітали до кімнати сміху. Чого тільки не поробили з нас ті криві дзеркала! Я реготала, аж зводило щелепи, до кольок у животі. Лише Клавка… Дивна: зовсім не пішла, чекала нас надворі. І коли ми, виснажені реготом, вийшли з кімнати, то було нам якось незручно перед нею, що відразу не могли позбутися того сміху.
Максим запропонував піти на танці, але я відмовилась, щоб не сердити тітку пізнім поверненням. Юрко залишився зі мною і провів до самого двору. Не знаю, я забула, поцікавитись, чи була Клава з Максимом на танцмайданчику, бо на другий день вони навіть словом про те не обмовились.
Ми зустрічалися на пляжі й готувалися до наступного екзамену, бо на першому ніхто з нашої четвірки не зрізався. Я за ті дні славно засмагла, й Макс називав мене жартома шпротинкою, а я… я його Жаном Маре, на що Клавка насмішкувато чмихала.
У неділю ми знову ласували морозивом, гуляли і розважалися в парку, але не зайшли до кімнати сміху, мабуть, на догоду Клавці. А мені кортіло, бо надто кумедним робили Юрка ті дзеркала, невисокого, щуплого, в окулярах, схожого на пуголова.
Вже коли розходились, Юрко нагадав, щоб не забули про завтрашню поїздку до лісу. Домовилися зустрітись на розі моєї вулиці вранці. Чого Юркові туди забаглося — не казав. Треба, і все. Ми й перестали допитуватись. До того ж набридло щодня вилежуватися на пляжі. Я тільки зауважила, що треба повернутися до шістнадцятої години.
І от у понеділок я визирнула о пів на дев'яту на вулицю — Юрко вже чекав, поблискував окулярами, поглядав і на дорогу, звідкіля мали з'явитись Макс із Клавою, і сюди, на тітчину хату, нетерпляче посмикував плечем, на якому висіла на ремінці чорна, кругла сумка. Чекав. Нехай.
Я ще півгодини покрутилася по кімнатах, вірніше перед трюмо, розглядала себе зі всіх боків, порівнювала з Клавою, і дійшла висновку, що не поступалася їй ні в чому. Навіть була перевага — коса, а в неї — коротка стрижка під хлопчика. І що Макс знайшов у Клавці? В мене аж виступили сльози на очах… Боже, Марино, сказала сама собі, яка ти заздрісна, схаменися.
Коли вивела свою «Чезету» за ворота, на вулиці вже стояли всі троє з червоною «Явою». Я під'їхала до них. Вони зустріли мене захопленими вигуками, тільки Клавка мовчала. Мабуть, заздрила, бо з прихованою зневагою промимрила:
— Моторусалка…
Я вдала, ніби не почула. Юрко невміло, з острахом всівся позаду мене.
— Ми їдемо попереду, — сказав він Максові. — Я покажу, де звертати зі стежки в ліс.
— А хіба не все одно? — здивувався Макс.
— Ні, от побачиш, — серйозно заперечив Юрко.
— Приготував нам якийсь сюрприз, — таємниче прошепотіла Клава, приклавши пальця до губів.
Юрко зніяковіло всміхався…
Я газонула й помчала нашою вулицею до залізничного насипу. Юрко тикався носом, підборіддям мені в спину, і я відчувала, що він боїться випасти з сидіння. В оглядовому люстерці бачила позаду нас Макса й Клаву на мотоциклі. — Клавка невимушено тримала Макса за талію, визирала з-за плеча, мружачись від зустрічного вітру. Я б теж із задоволенням так його обійняла.