Читать онлайн "Українські народні казки" автора Капущак Тарас - RuLit - Страница 1

 
...
 
     


1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 « »

Выбрать главу
Загрузка...

Українські народні казки

Зміст

1 Ох!

2 Цап та баран

3 Дерево до неба

4 Кобиляча голова

5 Коза-дереза

6 Телесик

7 Про сімох братів-гайворонів і їх сестру

8 Про вірного товариша

9 Убогий та багатий

10 Про злидні

11 Троє братів і песиголовець

12 Розум та щастя

13 Дівчина-тростинка

14 Іван-побиван

15 Молодильна вода

16 Як соловейко чоловіка розуму навчив

17 Котигорошко

18 Як дядько чорта дурив і діжку грошей від нього

19 Колобок

20 Про жар-птицю та вовка

21 Мудрий Іванко

22 Дурень та чарівна сопілка

23 Пан Коцький

24 Названий батько

25 Похорон

26 Калиточка

27 Чорт-змій і запродані діти

28 Як заєць ошукав ведмедя

29 Лисичка-сестричка і вовк-панібрат

30 Звірі під пануванням лева

31 Сірко

32 Казка про билинку і горобця

33 Бідний чоловік і смерть

34 Про гору, що верхом сягала неба

35 Кирило кожум’яка

36 Калинова сопілка

37 Казка про Івана-богатиря

38 Дід, баба і вовк-співак

39 Рукавичка

40 Яйце-райце

Ох!

Колись-то давно, не з моєї пам’яті, мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі, жив собі убогий чоловік з жінкою, а у них був одним один син, та й той не такий як треба: таке ледащо той одинчик, що господи! Нізащо і за холодну воду не візьметься, а все тільки на печі сидить та просцем пересипається. Уже йому, може, годів з двадцять, а він усе без штанців на печі сидить — ніколи й не злазить; як подадуть їсти, то й їсть, а не подадуть, то й так обходиться… Батько й мати журяться:

— Що нам з тобою, сину, робить? Чужі діти своїм батькам у поміч стають, а ти тільки дурно у нас хліб переводиш!

Так йому не до того; сидить та просцем пересипається… Журились-журились батько з матір’ю, а далі мати й каже:

— Що ти таки, старий, думаєш з ним, що вже він зросту дійшов, а така недотепа — нічого робить не вміє? Ти б його куди оддав, куди найняв, то, може б, його чужі люди чому вивчили.

Порадились, батько і оддав його у кравці вчитись. От він там побув день зо три та й утік; заліз на піч — знов просцем пересипається. Батько його побив добре, вилаяв, оддав до шевця шевству вчитись. Так він і звідтіля втік. Батько знов його побив і оддав ковальству вчитись. Так і там не побув довго — втік. Батько бідкається — що робить?

— Поведу, — каже, — вражого сина ледащо у інше царство; де найму, то найму, може, він відтіля не втече. — Взяв його і повів.

Йдуть та йдуть, чи довго, чи недовго, аж увійшли у такий темний ліс, що тільки небо та земля. Увіходять у ліс, притомилися трохи; а там над стежкою стоїть обгорілий пеньок; батько й каже:

— Притомився я, сяду, одпочину трохи.

От сідає на пеньок та:

— Ох! Як же я втомився! — каже.

Тільки це сказав, аж з того пенька — де не взявся — вилазить такий маленький дідок, сам зморщений, а борода зелена аж по коліна.

— Що тобі,— пита, — чоловіче, треба од мене?

Чоловік здивувався: де воно таке диво взялося? Та й каже йому:

— Хіба я тебе кликав? Одчепись!

— Як же не кликав, — каже дідок, — коли кликав!

— Хто ж ти такий? — пита чоловік.

— Я, — каже дідок, — лісовий цар Ох. Чого ти мене кликав?

— Та цур тобі, я тебе і не думав кликать! — каже чоловік.

— Ні, кликав, ти сказав: Ох!

— Та то я втомився, — каже чоловік, — та й сказав: ох!

— Куди ж ти йдеш? — пита Ох.

— Світ за очі! — каже чоловік. — Веду оцю дитину наймать, може, його чужі люди навчать розуму, бо у себе дома що найму, то й утече.

— Найми, — каже Ох, — у мене, я його навчу. Тільки з такою умовою: як вибуде рік та прийдеш за ним, то коли пізнаєш його — бери, а не впізнаєш — ще рік служитиме у мене!

— Добре, — каже чоловік.

От ударили по руках, запили могорич гарненько, — чоловік і пішов собі додому, а сина повів Ох до себе.

От як повів його Ох, та й повів аж на той світ, під землею, та привів до зеленої хатки, очеретом обтиканої, а в тій хатці усе зелене: і стіни, і лавки зелені, і Охова жінка зелена, і діти, сказано — все, все… А за наймичок у Оха мавки — такі зелені, як рута!..

— Ну, сідай же, — каже Ох, — наймитку, та попоїси трохи!

Мавки подають йому страву — і страва зелена; він попоїв.

— Ну, — каже Ох, — піди ж, наймитку, дровець урубай та наноси.

Наймиток пішов. Чи рубав, чи не рубав, та ліг на дрівця й заснув.

Приходить Ох — аж він спить. Він його взяв, звелів наносить дров, положив на дрова зв’язаного наймита, підпалив дрова… Згорів наймит! Ох тоді взяв попілець, по вітру розвіяв, а одна вуглина і випала з того попелу. Ох тоді і сприснув живущою водою, наймит знов став живий, тільки вже моторніший трохи. Ох оп’ять звелів дрова рубать — той знов заснув. Ох підпалив дрова, наймита спалив, попілець по вітру розвіяв, углину сприснув живущою водою — наймит знов ожив і став такий гарний, що нема кращого! От Ох спалив його і втретє, та оп’ять живущою водою сприснув углину — і з того ледачого парубка та став такий моторний та гарний козак, що ні здумать, ні згадать, хіба в казці сказать.

От вибув той парубок рік. Як вийшов рік, батько йде за сином. Прийшов у той ліс до того пенька обгорілого, сів та:

— Ох!

Ох і виліз з того пенька та й каже:

— Здоров був, чоловіче!

— Здоров, Ох!

— А чого тобі треба, чоловіче? — пита Ох.

— Прийшов, — каже, — за сином.

— Ну, йди, як пізнаєш — бери його з собою, а не пізнаєш — ще рік служитиме.

Чоловік і пішов за Охом. Приходить до його хати; Ох взяв виніс мірку проса, висипав — назбігалося до біса півнів!

— Ну, пізнавай, — каже Ох, — де твій син?

Чоловік дивився-дивився — всі півні однакові: один у один — не пізнав.

— Ну, — каже Ох, — йди ж собі, коли не пізнав, ще рік твій син служитиме в мене.

Чоловік і пішов додому.

От виходить і другий рік; чоловік оп’ять йде до Оха. Прийшов до пенька:

— Ох! — каже.

Ох до його виліз.

— Йди, — каже, — пізнавай! — Увів його у кошару — аж там самі барани, один в один. Чоловік пізнавав-пізнавав — не пізнав.

— Йди собі, коли так, додому, твій син ще рік житиме у мене.

Чоловік і пішов журячись.

Виходить і третій рік. Чоловік йде до Оха. Йде та йде — аж йому назустріч йде дід, увесь, як молоко, білий, і одежа на йому біла.

— Здоров, чоловіче!

— Доброго здоров’я, діду!

— Куди тебе бог несе?

— Йду, — каже, — до Оха виручать сина.

— Як саме?

— Так і так, — каже чоловік. І розказав тому білому дідові, як він Охові оддав у найми свого сина і з якою умовою.

— Е! — каже дід. — Погано, чоловіче, довго він тебе водитиме!

— Та я вже, — каже чоловік, — і сам бачу, що погано, та не знаю, що його й робить тепер у світі… Чи ви, дідусю, не знаєте, як мені мого сина вгадать?

— Знаю! — каже дід.

— Скажіть же й мені, дідусю-голубчику: я за вас цілий вік буду Бога молить! Бо все-таки який він не був, а мій син, своя кров!

     

 

2011 - 2018