— Дядько Стьопа, міліціонер, — попереджував хтось, і внструнчувалися жартома.
— Доброго здоров'ячка, дядьку Стьопо!
— Маємо зайвого квиточка, дядьку Стьопо!
— А чому ви без пушки, дядьку Стьопо?
Воловик не ображався, гмикав тільки й зсовував кошлаті брови.
— Ну?.. — питав, і молодики зникали, розчинялися, немов і не було їх, і не реготали, не зачіпали дівчат.
Ніна розповіла, звідки гроші. Воловик звів брови й запитав знову:
— Ну?
— А ви не «нукайте», сховайте до сейфа.
— Акт треба скласти.
— Складайте.
— Що за люди були?
— Якісь київські.
— Звідки знаєш?
— На київських «Жигулях» приїжджали.
— Номер запам'ятала? — пожвавішав Воловик.
— КИО…
— А далі?
— КИО — це точно.
— Чому?
— Колись у цирку була, фокусника бачила. Кіо називався. І на номерах — КИО.
— Угу, — погодився інспектор. — Колір машини?
— Білий.
— Невже? — начебто здивувався Воловик. — А цифри номерного знака?
Ніна лише стенула плечима.
— Не пам'ятаю.
— Подумай.
— Ні, не пригадую.
— Не сорок п'ять — сорок?
— А хто ж його зна…
Дільничний присунув до себе телефон.
— Сідай, — кивнув на стілець.
Ніна зиркнула на годинник.
— Перерва в мене закінчується.
— Жанна без тебе управиться. Їй про це, — тицьнув пальцем у гроші, — казала?
— Авжеж… — Ніна вирішила не розповідати про поведінку буфетниці.
— Вона знає, що ти в мене?
Ніна не відповіла, та, певно, Воловик і не потребував відповіді, бо вже крутив диск телефонного апарата.
Ніна сіла, уважно дивлячись на інспектора. І чому це його зацікавили білі «Жигулі»?
— Карний розшук? — запитав Воловик і зиркнув на Ніну суворо, наче попереджуючи: все, про що йтиметься, не для сторонніх вух, і лише для неї зроблено виняток. — Прошу капітана Хаблака. Товаришу капітан, Доповідає старший лейтенант Воловик із Соснівки. Відносно крадіжки автомобілів… Ви наказували негайно дзвонити. Так от, сьогодні в нас тут була компанія на білих «Жигулях». Серія сходиться. Пиячили в кафе «Еней». Забули в сигаретній пачці тисячу карбованців. Щойно офіціантка принесла гроші. Затримати? Офіціантку? Вибачте, не так зрозумів… Слухаюсь…
Воловик поклав трубку, підвівся й натягнув кашкета. Зібрав зі столу гроші, замкнув у сейф.
— Пішли, — дав знак Ніні. — Акт на гроші складемо потім, зараз часу нема.
Поки вони йшли до набережної, Воловик визнав за можливе пояснити:
— Зараз приїде з Києва капітан. Я сидітиму в підсобці. Якщо повернуться ті, що забули гроші, непомітно повідомиш мене. Зрозуміла?
— Вони що, викрадачі автомобілів? — не втрималася під запитання Ніна.
Воловик лише скосив на неї невдоволене око, і Ніна одразу збагнула, яким недоречним було це її запитання.
Старший лейтенант просидів у підсобці мало не годину, проте за грішми ніхто не повернувся. Натомість до кафе під'їхала чорна «Волга», з неї вистрибнув чоловік у сірому костюмі й білій сорочці, пройшов одразу до буфету й запитав у Жанни про Воловика. Та лише тицьнула пухким пальцем з яскраво-червоним нігтем на двері підсобки — все ще не могла змиритися з утратою грошей і ненавиділа всіх, хто мав хоча б побіжне до них відношення.
Воловика кликати не довелося: стояв біля дверей, готовий будь-якої миті приступити до виконання, так би мовити, службових обов'язків.
— Не з'являлися, — доповів коротко.
— Якщо б з'явилися, ви б їх, сподіваюсь, не випустили, — усміхнувся самими очима капітан. — Я хотів би побалакати з офіціанткою.
— Де?
Капітан оглянув зал кафе з кількома зайнятими столиками.
— Може, у підсобці?
— Прошу, — відсунувся від дверей Воловик, — тут, правда, тіснувато… Поклич Ніну, — наказав буфетниці, — і підміниш її.
— Я що, руда? — огризнулася Жанна, але, спіймавши суворий погляд дільничного, пішла виконувати розпорядження.
Капітан примостився на хисткому стільці, запропонувавши Ніні зручніший, оббитий дерматином. Воловик сів на якомусь ящику.
— Інспектор Київського карного розшуку капітан Хаблак, — представився він Ніні. — То ви знайшли гроші, забуті відвідувачем?
— Так, у сигаретній пачці.
— Як це трапилось? Де лежала пачка?
— На столі, де ж іще лежати?
— Могла випасти з кишені на підлогу…
— Ні, на столі. Така чудернацька пачка з верблюдом.
— Американські сигарети «Кемел»? — здивувався капітан. — Де та пачка?