А ще в баби Валі є молоко. Козяче. У неї 13 «сусідок», як вона називає своє господарство. Вона їх старанно годує абрикосами та степовими травами. Сушить на зиму гілки квітучої акації, буркуну, яблука, трави, щоб годувати «сусідок», тому й молоко в неї завжди солодке, жовтувате й пахне літом. Навіть узимку.
72-річна баба Валя пам’ятає всіх, хто купує в неї молоко. А тих, хто бере часто, пам’ятає по іменах, навіть їхніх дітей і родичів.
Баба Валя жінка грамотна, працювала колись на шахті бухгалтером, зосереджена, але з гумором. Це, напевно, наша порода — жінок-шахтарочок-степнячок. Щоб із твердою рукою, вогником в очах та запалом у душі.
Наливаючи молоко та складаючи абрикоси в кошик, баба Валя завжди гомонить:
— Вчора знову Ганна Германівна з Юлією Володиміровною зчепилися, — йойкає баба Валя, розповідаючи про своїх «сусідок», — та Ангела напоготові, не дрімає, в Ангели, ти ж знаєш, усьо має бути в порядку, то як дала обом драйву. Всьо, до ночі тиша. Нє, дитинко, Анджеліну Джолі не доїла, ще козлятко носить. От скажи, шо від її молока люба баба красивіше! Ти ж, дитино, мило сама робиш, от чудна, га, і як, получається? А-а-а-а, я тобі казала, бери молоко від Джолі, така краса буде. Гарне, кажеш, мило вийшло, ото ж, для краси, Анджеліна все для краси дає. Я дівчаткам, що тількі ціточки рости починають, завжди від Анджели молоко даю. Хай наливаються, як білий налив. А яблочок не треба тобе? Шо в тебе, у дитятка алергія пройшла? Пройшла! Слава богу! Ангіни немає?! Алла Борисовна сьогодня так душевно мекала, шо її молоком тільки ангіну й лікувати, так! А Софочка не в дусі. Ти ж знаєш, дитинко, як Алла Борисовна в голосі, то Софочка не в дусі…
Як я сумую…
За абрикосами Донбасу. За теплом. За гіркуватим, просякнутим пилом, маслянистістю чабрецю та шавлії степом. І за молоком баби Валі…
Дзвінок із Краснодону. Минув рік війни. Ми ще не привчилися казати Сорокине. Може, після звільнення… Коли є зв’язок, то друзі дзвонять, розказують, як воно, шо трапилося. Дуже ж це важливо, знати, як живуть в окупації, чи чекають, чи не втратили надію.
— Лєна, а пам’ятаєш нашу придорожню бабу Валю з Ганною Германівною і Юлією Володиміровною?
— Та хіба ж можна забути? Пам’ятаю, пам’ятаю, як вона, тримається?
Я знаю, що баба Валя живе з зятем і онуком. Дочка поїхала на заробітки чи то в Київ, чи то в Росію, чи то закордон і не повернулася, кинувши чоловіка, сина і матір. Так вони й залишилися, як каже баба Валя, бідувати разом.
Подруга каже:
— Уявляєте, прийшли ми з дітьми за молоком. Хоча яке там прийшли. Прокралися. Господи, боїмося ходити рідним містом. Очі ховаємо від цих камуфлижних «захисників». Назахищали: ні грошей, ні роботи, ні зв’язку. Ринок, щоправда, працює на повну. Товару багато, на будь-який смак, колір, гроші. Але ціни! Хоч бабульки зі своїм господарством рятують. У них дешевше. Стоїмо, беремо молоко і яйця. І тут ідуть камуфляжні. Патруль. І відразу до нас. Точніше, до бабів. І так нахабно: «Здесь торговать нельзя. Мы народная налоговая. Штраф все приготовились платить».
Наші бабульки аж заціпеніли.
Першою підняла голову баба Валя. І каже камуфлижніку: «Хлопчику, а в тебе документ є? Нам би паспорт подивитись!»
Камуфлижне дістало посвідчення батальйону «Схід-лнр» і тицяє їй в обличчя з муканням: я мовляв, представник ЛиНиРи, ви зобов’язані дати пожертви, типу податки.
А баба Валя дістає паспорт. Український. І йому тиць у морду:
— У мене, хлопчику, паспорт громадянки України. Це — моя земля. Я на своїй землі торгую молоком, шо моя коза дає. У кози, хлопчику, є паспорт. У якому записано, что вона, коза українська, з ім’ям по-батькові, у здоровому глузду і вимені. А в тебе паспорта немає. І хто ти? У кози є паспорт! І вона коза. У козла є паспорт, і він має своє право на козу та капусту! А в тебе шо? Папірець, шо ти з ЛиНиРи? Та їзжай, їзжай у ЛиНиРу й не загороджуй наше українське сонечко, бо абрикоски ж тендітні та тепло люблять.
У камуфлемордого впала щелепа разом з автоматом. Він, може, й хотів що сказати. Але бабки прийняли люту позу руки в боки: «Де там ваша комендатура, будемо скаржитися, дійдемо до Москви» та всі дістали українські паспорти. Він щось мекнув і пішов. Пішов!