А навздогін йому від колясочок, візочков, стільчаків та рушничків лунало:
— Ага, ти диви, наїхало, значить, ходють!
— Нє, ну заведи козу, подої, помий, а потім йди податки збирай, та ні ж, не вміють, на все готове лізуть, тьху!
— Слухайте, коли ж це закінчиться, а? ЛеНеРія ця, яка ЛеНеРія, баби, а хто телевізор хоч дивився, шо воно таке? Треба на них десь натиснути, шоб з міста пішли.
— Тю, дурна, та це ж оно, Свєтка та Катька, шо на ріхфірендум ходили, то вони ж ЛеНеРію хотіли.
— А де Катька, шо я її не бачу? Я б її попитала, за все оце попитала.
— Тю, та Катьку ж зимою поховали, в неї ж усіх на війні повбивало.
— Ой, а я, дурна, минулого разу бутиль молока віддала, шоб воно вдавилось, оте камуфляжне. Валя-я-я! Шо ж ти не сказала, шо паспортом його треба, паспортом!..
…Любі мої абрикоси, ви тільки тримайтеся там, гаразд?
Я весь час повертаюся до страшного часу — осінь 2013-го — березень 2014-го (період Майдану та початку «російської весни»), коли ЗМІ Луганської та Донецької областей, чиновники, прокурори, міліція, депутати всіх рангів кричали й переконували: «Влада в Києві в руках бандерівців і націоналістів. У Києві переворот. Вони нас ненавидять. До нас їдуть українські фашисти — вбивати мирних громадян і трощити наші мирні міста».
«Загони народної самооборони» в місті Свердловську з’явилися після полум’яних виступів мера міста Олександра Шмальця та народного депутата України шостого скликання Олександра Коваля у стилі «до нас їдуть нацисти».
Мешканці Донбасу залякали себе до втрати свідомості, сплутавши грішне із ще більш грішним: фашизм і рашизм, російський шовінізм і неофашизм, націоналізм і нацизм, політику і регіоналів, які маніпулюючи людьми, намагалися створити потрібну їм картинку для України, світу та Путіна, щоб виторгувати собі преференції.
Усі чекали та боялися фашистів. Нацистів. Націоналістів. Усі боялися смерті, руйнувань і заворушень. Бо саме цю картинку показували по телебаченню, саме це обіцяли, саме цим лякали.
Питаю в земляків:
— Хоч раз фашистів бачили?
— Ні! Тільки по телевізору.
А дивляться ж тільки російське телебачення.
— А нацистів, націоналістів?
— Ні! Тільки по телевізору.
— А виїжджали в Україну зі свого «л-днр»?
Тут хто як. Хто виїжджав. За пенсією. У лікарню. До рідні. До дітей. А хто й не має в Україні нікого або нічого, то живуть тут, не побачивши світу.
Ті, хто виїжджав у якихось справах, уже менше вірять у фашистів, націоналістів, голод в Україні та іншу пропагандистську маячню ЗМІ Росії та «л-днр». Ті, хто не виїжджав, уже сумніваються, зважаючи на значну різницю між тим, що відбувається, та пропагандою, але вагаються. Бо… показує ж телевізор і кажуть же люди.
Тому сьогодні я хочу поговорити саме про фашизм. Про вбивства. Про руйнування. Адже цього чекали й боялися. Саме це й прийшло!
Я довго не розуміла, чому люди не бачать, що там скоюють злочини, доки не усвідомила, що кожен мешканець Донбасу та й узагалі — кожен — сприймає тільки особисту загрозу. Дуже мало людей мислять глобально та сприймають загальне звуження прав і свобод як порушення особистого простору.
У кожного з нас свій особистий простір і свої цінності, своя особиста свобода та її сприйняття.
Особиста свобода! Дурість, може сказати читач. І до чого тут фашизм, війна і «російська весна».
Що ж, поясню. Зараз важливо все пояснювати. Можливо, й не українцям, а саме тим, хто чекав, чекає й живе в «російському світі» на «звільнених» від України територіях.
Особиста свобода примарна. Ви звикли йти вулицею, розмовляти по телефону, робити селфі (фото), пити пиво у сквері, їздити на машині, скутері, відпочивати на природі, працювати, отримувати зарплатню, витрачати її. Це і є особиста свобода. Просто про це не надто замислюєшся, доки в одну мить усе не зникне.
І це заберуть не примарні бандерівці, що так і не доїхали до Донбасу, а ті, кого ти чекав, закликав і вважав своїм захисником: росіяни та місцеві їхні поціновувачі.
Тож, може, пройдемося списком свобод, щоб зрозуміти, що втратили люди там, у «свободі» від України, та що можуть втратити пересічні українці, притягнувши до себе «руський мир».
Щоб зрозуміти всю глибину дурості, що відбулася на Донбасі, треба просто ставити перед собою та перед тими, хто піддався агресійній пропаганді, прості питання. Банкомати й банки на Донбасі розграбували бандерівці? А «Метро», «Епіцентр», ювелірні, продуктові магазини, ларки, ринки, підприємства на Донбасі — теж укропи, фашисти, нацики?