На ці питання уникають давати відповідь ті, хто вважає себе «новоросами», бо ж правда очі ріже!
На час грабежів ні в Свердловську, ні в Ровеньках, ні в Краснодоні, ні в Антрациті, ні в Красному Лучі, ні в Луганську, ні в Донецьку не було бандерівців, нацистів, солдатів ЗСУ, Нацгвардії й українських добробатів. Тільки «народна самооборона» або козаки, як їх називали прихильники «руської весни», «свої правильні пацани».
У березні-травні 2014 року навіть російських «їхтамнетів» було мало, і їх присутність спостерігалася лише на стратегічних об’єктах: міліція, СБУ, обладміністрації.
По Донбасу з налитими кров’ю очима, вириваючи банкомати, розстрілюючи продавців, розгромлюючи магазини, впиваючись украденим алкоголем, забиваючи машини шубами й консервами, їздили люди з триколорами, колорадками й називали себе «визволителями». Так? Так!
І перші загиблі в «Метро» мешканці міста Антрациту загинули не від пострілу, не від рук «карателів», а від банального отруєння алкоголем. Вкраденим, халявним, з «Метро».
Населення: пенсіонери, вчителі, лікарі, шахтарі (не всі, а та частина, яка ходила на мітинги-референдуми й була опорою «русского мира») — радісно підтримувало гасло «бий олігархів» і не засуджувало розграбування магазинів. Адже головне, щоб укропам не дісталося. Цим виправдовували злочини.
Так закінчилася свобода купувати: подарунки, продукти, речі, золото, парфуми, ліки, навіть хусточки.
Зараз тим, хто живе в окупації, вигідно їздити за покупками в російське Гукове. Бо люди бояться камуфляжних, бо там нижче ціни, ліпше курс… Напевно, за це варто було воювати?
Та й не в усіх у «лнр» є можливість кудись їхати. Зникли пенсії, робота, свобода вибрати ліки, продукти на свій смак. Маленькі свободи, які не цінувалися до війни, так?
Так само, за підтримки населення, розграбували й банки: адже всі банкіри — то «Коломойський і олігархи». А коли настав час отримувати пенсії та зарплатню, потяглися до банкоматів. Але їх уже не було. Розграбували.
Чи були в цей час у містах бандерівці, укропи? Ні! Тільки триколори, свобода, «русскій мір» та «наші хлопці».
Так закінчилася друга свобода — отримувати гроші в банку, знімати з картки стільки, скільки потрібно, а не всі, тому що страшно залишитися без грошей.
Для багатьох закінчилася й свобода вибору продуктів. Купують тепер найдешевше, щоб вижити, та російське, хоч і несмачне. Так само і свобода вибору лікування, ліків — через відсутність грошей та фахівців у лікарнях.
А для багатьох закінчилася банальна свобода відвідування лікарень, з причини їх «оптимізації» «урядом ЛНР», тобто закриття. Наприклад, у Свердловську закрили туберкульозний диспансер, інфекційну лікарню та кожно-венерологічний диспансер. Ось так!
А потім населення різко заховало в гаражі машини. Чому? Їх забирали прямо на вулицях міст. Хто? На момент «націоналізації» «ворогів» тут не було. Тільки самооборона, як їх називали, «свої правильні пацани» та російські козаки.
Я пам’ятаю, як у травні 2014 року поблизу ще так-сяк працюючого супермаркету «Абсолют» у Свердловську шахтарі відбили в людей з триколором і колорадками старенький «Запорожець» із позначкою «інвалід» та ручним управлінням. За кермом сидів дід, який пройшов Другу світову війну, а поряд його дружина, «дитина війни». Це не зупинило тих, хто називав себе «визволителями» та захищав Свердловськ від «хунти».
Так закінчилася ще одна свобода — володіння особистим майном. Хоча ні, дві свободи. Ще й свобода пересування.
До пологового відділення Горлівки підлетіла машина, різко рипнувши гальмами. Чоловік, не закривши двері, побіг до віконця приймального покою і натиснув кнопку виклику. Вибігла чергова, потім медсестри з каталкою. З машини дістали породіллю. Поки її перекладали, на асфальт падали краплі крові, мабуть, відкрилася кровотеча. Відвезли до приміщення.
Чоловік почав дзвонити по телефону. Судячи з віку, це був батько (свекор) породіллі. Напевно, раптово почалася кровотеча, а викликати швидку в «л-днр» дуже проблематично. Обстріли. Немає ані лікарів, ані швидких. Привіз сам. Імовірно, обдзвонював родичів, чоловіка, шукав гроші, ліки, кров… Ми не дізнаємося, що він робив. Ніколи. За всім цим спостерігали троє в камуфляжній формі з нашивками «днр», які стояли неподалік. Адже Горлівка — «звільнене» місто. Комендатура, армія «днр» і жодного укропа.
Підійшовши до чоловіка, що розгублено намагався додзонитися до рідних та все ще стояв біля пологового будинку, люди в камуфляжі почали вимагати телефон. Чоловік відмовився.