Кардель був вражений гробаревою забобонністю. Він мало був не перехрестився, але рука застигла на півдорозі, коли Мікель побачив скептичний погляд Вінґе.
— Ознака мертвого — те, що воно більше не живе. Свідомість покинула тіло, і ніхто не знає, де вона зараз, і нам залишається лиш сподіватися, що в кращому місці від того, яке покинула. А те, що залишилося, не відчуває ні дощу, ні сонця. Не існує більше нічого, що ми могли б зробити і що б йому не сподобалося.
На невдоволеному обличчі Швальбе легко можна було прочитати, що він має купу заперечень. Він хмурить свої густі брови й навіть не думає іти.
— Не можна ховати людину без імені. Тоді дух її не заспокоїться. Може, дасте йому якесь ім’я, тимчасове, поки дізнаєтеся справжнє?
Вінґе якусь мить подумав, і з виразу його обличчя Кардель зрозумів: Сесіл знайшов найшвидший спосіб позбутися гробаря.
— Думаю, і нам буде легше, якщо якось його назвемо. Маєш якусь пропозицію, Жане-Мішелю?
Кардель не чекав на таке запитання, тож нічого не відповідав. Гробар тактовно кашлянув.
— Є ж такий звичай, що нехрещеним дають ім’я короля, так?
Карделя аж затрусило. Він ніби виплюнув ім’я, як якусь гидку на смак їжу:
— Ґустав? Хіба бідолаха мало ще натерпівся?
Швальбе зморщив чоло.
— Тоді, може, якийсь із ваших Карлів? Маєте їх аж дванадцять, є з кого вибрати. Карл по-вашому значить «мужчина», якщо не помиляюся, так що цілком підійде.
Вінґе повернувся до Карделя.
— Карл?
Мікель поряд з мерцем дедалі більше поринав у спогади.
— Так. Карл. Карл Юган.
Швальбе усміхнувся їм, показуючи гнилі коричневі зуби.
— Добре. Ну, то доброї ночі вам, і щоб ви все дізналися, що хотіли. Пане Вінґе, пане…
— Кардель.
Швальбе ступив крок до дверей, зупинився, повернув голову й через плече докинув:
— Пане Карле Югане.
І пішов між трунами, посміхаючись. Вінґе з Карделем залишилися вдвох у світлі лампи. Вінґе підняв край покійникового вкривала. Їхнім очам відкрився обрубок стегна десь на долоню довжиною. Сесіл знову повернувся до Карделя.
— Підійди. Скажи, що ти бачиш.
Отак лише обрубок справляє на Карделя тяжче враження, ніж весь труп, як він його запам’ятав. З першого погляду навіть не міг би сказати, чи той шматок — частина людського тіла.
— Обрізана нога? Тут небагато скажеш.
Вінґе замислено кивнув. Через його мовчанку Карделеві здалося, що він виставив себе дурнем, і це його розлютило. Здавалося, ця ніч триває вже кілька років, і кінця-краю їй немає. Вінґе, не зводячи очей з Карделевого обличчя, показав рукою на його лівий бік.
— Бачу, що й тобі бракує однієї кінцівки.
Кардель завжди намагався приховати свою ваду. Він багато тренувався, щоб інвалідність не впадала у вічі. Здалеку буковий протез дуже схожий на здорову руку, а тримав він його здебільшого за спиною. Якщо не надто розмахувати лівою рукою, звіддалік мало хто помітить, особливо незнайомець. Особливо вночі. Мікелеві залишилося лише кивнути.
— Мені шкода.
Кардель голосно пирхнув.
— Я прийшов по загублені гроші, а не по співчуття.
— Зважаючи на те, яке бридке тобі ім’я короля Ґустава, припускаю, що руку ти втратив на війні?
Кардель знову кивнув, після чого Вінґе повів далі:
— Я про це сказав лише тому, що ти, виходить, знаєш про ампутації значно більше за мене. Можеш зробити ласку й ще раз глянути на цей обрубок? Що ти бачиш?
Цього разу Кардель уважніше роздивився ампутовану кінцівку, досі обмазану глиною, хоч тіло вже й помили, і навіть з милом.
І тут йому сяйнуло. Це ж очевидно, як він раніше цього не побачив?
— Це не нова рана. Вона вже затяглася.
Вінґе кивнув на знак згоди.
— Отож. Коли знаходимо тіло в такому стані, одразу припускаємо, що ушкодження стали причиною смерті або вбивця їх завдав, щоб позбутися доказів. Але тут інакше. Я не здивуюся, якщо всі чотири кінцівки такі.
Вінґе показав рукою на інший бік лави, Кардель підійшов, разом вони підняли з трупа накидку і відклали на край. Від покійника пахнуло солодко-кислим смородом смерті, від якого Вінґе затулився хустинкою, а Кардель — рукавом.
У Карла Югана не було ні рук, ні ніг — відрізані майже біля самого тулуба, так близько, як була змога маніпулювати ножем і пилкою. Обличчя без очей — очні яблука вийнято з очниць. Тіло змарніле, ребра стирчать. Живіт роздуло гнилісними газами, пуп вивернутий назовні, але трохи нижче кістки таза обтягнуті шкірою. Грудна клітка вузька, як у молодої людини, кістяк якої ще не сформувався остаточно. Щоки запали. З усієї колишньої людини у найкращому стані залишилося волосся. Після того як труп обмили з милом, світлі кучері просто сяяли на дошках лави.