— Коли прокинеться доота? — спитала дівчина.
— Через два або три дні, — відповів Тенор.
— Одного з цих днів, — сказав Тихоголосий.
— Старанно доглядай дооту, — мовив Баритон. — Бо це твоя доота.
— Доота не може обійтися без догляду мадзи. Так їй важко довго прожити, — сказав Різкоголосий.
— Якщо мадза втратить дооту, то залишиться без тіні душі, — додав Тенор.
— А що станеться з мадзою, яка залишилася без тіні душі? — спитала дівчина.
Карлики перезирнулися. Ніхто на це запитання не відповів.
— Коли прокинеться доота, на небі буде два Місяці, — сказав Хрипкоголосий.
— Другий Місяць відображатиме тінь душі, — сказав Баритон.
— Місяців буде два, — машинально повторила дівчина.
— Це своєрідний знак. Раджу часто й пильно дивитися на небо, — пошепки сказав Тихоголосий. — Пильно дивитися на небо й рахувати Місяці, — наголосив він.
— Так-так! — вигукнув Клакер.
— Так-так! — хором підтримала решта карликів.
Дівчина втекла.
Вона розуміла, що в цьому є щось помилкове, неправильне, страшно викривлене. Вона не знала, чого хочуть від неї карлики. Але власна фігура в повітряній личинці викликала в неї страх. Жити поряд зі своїм другим «я» вона не могла. «Треба тікати, — подумала дівчина. — І то якнайшвидше. Поки доота не прокинулася. Поки на небі не засяяли два Місяці».
У громаді заборонялося мати особисті гроші. Однак батько передав їй потаємно одну банкноту вартістю десять тисяч єн і дрібні гроші, сказавши: «Заховай її так, щоб ніхто не бачив». Він також передав їй написані на папірці адресу, прізвище й телефонний номер і порадив: «Якщо доведеться тікати, то за ці гроші купи собі квиток, сядь на електричку і вирушай туди».
Мабуть, батька щораз більше непокоїла можливість того, що в громаді невдовзі заворушиться щось погане. Дівчина довго не вагалася. Діяла притьмом. Навіть не мала часу попрощатися з батьками.
Вона витягла з пляшки, закопаної під землею, банкноту на десять тисяч єн, дрібні гроші й папірець. Під час уроку в початковій школі відпросилася до лікарського кабінету, бо, мовляв, погано почувається, вийшла надвір. Сіла на маршрутний автобус і поїхала на залізничну станцію. Там просунула у віконечко десятитисячну банкноту, купила квиток до станції Такао. Отримала решту. Вона вперше в житті купила квиток, отримала решту й сіла в електричку. Як треба діяти, вона запам'ятала завдяки докладним батьковим порадам.
Згідно з вказівкою, написаною на папірці, вона доїхала лінією Тюосен до Такао, зійшла з електрички і з телефону-автомата подзвонила за вказаним номером. Вона телефонувала давньому батьковому приятелеві, художникові, старшому від батька на десять років, який жив разом з дочкою в горах поблизу Такао. Його дружина вже померла, а дочка Курумі була молодшою від дівчини на один рік. Коли батьків приятель поговорив з дівчиною, що втекла з громади, по телефону, то негайно приїхав на станцію і радо її зустрів.
Наступного дня з вікна художникового дому дівчина побачила на небі два Місяці. Поблизу одного, звичного, виднів менший, схожий на висушену квасолю. «Доота прокинулася, — подумала дівчина. — Другий Місяць відображає тінь душі». Дівчина затремтіла. Світ змінився. І от-от мало щось статися.
Зв'язку з батьками не було. Мабуть, ніхто в громаді не помітив, що дівчина втекла. Бо після неї залишилася доота — її друге «я». Звичайні люди не помітили відмінності між дівчиною та її доотою. Однак її батьки, звичайно, знали, що доота — це лише подоба їхньої дочки. Що дочка залишила її після себе, а сама втекла з громади. Знали, куди вона подалася. Однак ані разу нею не поцікавилися. Напевне, цим мовчанням давали знати, щоб вона не поверталася назад.
Іноді дівчина відвідувала школу. Новий зовнішній світ сильно відрізнявся від колишнього, у громаді, де вона виросла. Відрізнявся правилами, цілями і вживаними словами. Тому тут їй було важко знайти товаришів. До шкільного життя вона не могла звикнути.
Однак уже в середній школі вона подружилася з одним хлопцем. Його звали Тоору. Він був малий, худорлявий. З кількома, як у мавпи, глибокими зморшками на обличчі. Видно, в ранньому дитинстві він на щось хворів і не брав участі у жвавих спортивних змаганнях. Хребет мав трохи скривлений. Під час перерви він завжди відлучався від решти школярів і читав книжку. Друзів не мав. Був надто малий і дуже негарний. Під час перерви дівчина сідала поруч і заводила з ним розмову. Розпитувала про книжку, яку він читав. І тоді він уголос читав їй уривки з неї. Дівчині подобався його голос. Тихий, хриплуватий, але їй зрозумілий. Оповідання, яке він читав уголос, зачаровувало її. Тоору читав прозовий текст так гарно, наче декламував поезію. Дівчина постійно проводила з ним перерву. Уважно слухала, як він читає оповідання.