Однак невдовзі Тоору не стало. Карлики забрали його від неї.
Однієї ночі в кімнаті Тоору з'явилася повітряна личинка. Поки він спав, карлики день за днем робили її щораз більшою. І щоночі уві сні показували дівчині цю картину. Але дівчина не могла зупинити їхню роботу. Згодом личинка досягла відповідної величини й уздовж розкололася. Як у випадку з дівчиною. Та всередині цієї личинки були три великі гадюки. Вони так переплелися між собою, що ніхто — навіть вони самі — не міг би їх розділити. Їхні слизькі голови, здавалося, сплелися навічно в один клубок. Їх дратувало те, що вони не можуть стати вільними. Вони намагалися відірватися одна від одної, але що більше старалися, то їхнє становище дедалі погіршувалося. Карлики показували дівчині, що відбувається біля Тоору, який, нічого не відаючи, спокійно спав. Усе це бачила тільки вона.
Через кілька днів хлопець несподівано захворів і його відвезли в далеку оздоровницю. На що він захворів, не сказали. У всякому разі, Тоору вже не повернувся до школи. Його не стало.
Дівчина збагнула, що це — повідомлення від карликів. Очевидно, вони не могли нічого вдіяти їй, яка була мадзою. А натомість завдавали шкоди або й знищували близьких їй людей. Щоправда, не всіх. Про це свідчило те, що вони не спромоглися заподіяти зла її опікунові, художнику, та його дочці Курумі. Вони обирали собі найслабшу жертву. Вони витягли із свідомості хлопця три чорні гадюки й розбудили. Знищивши хлопця, вони попередили її, щоб повернулася до своєї дооти. «По суті, так сталося через тебе», — повідомляли вони.
Дівчина знову стала самотньою. До школи перестала ходити. Ні з ким не дружила, щоб не наражати нікого на небезпеку. От у чому полягало життя під двома Місяцями. Це вона знала.
Згодом дівчина нарешті почала плести власну повітряну личинку. Вона це могла робити. Карлики казали, що проходять сюди через канал зв'язку. Якщо це правда, то вона, мабуть, зможе піти в протилежному напрямі, до них. Якщо піде, то розгадає таємницю про те, що означає мадза й доота. А може, й урятує пропалого Тоору. Дівчина почала робити канал зв'язку. Можна виплести личинку, витягуючи нитки з повітря. Щоправда, на це доведеться витратити багато часу. Та байдуже. Вона впорається.
Однак раз по раз дівчина переставала розуміти, що з нею відбувається. Її охопило сум'яття. «Невже я справді мадза? А може, я десь перетворилася на дооту?» — думала вона. І що довше думала, то більше втрачала впевненість. «Як можна довести, що я — мадза?» — запитувала себе.
Оповідання закінчувалося символічно — тим, що дівчина намагається відчинити двері до каналу зв'язку з карликами. Про те, що сталося за дверима, не було написано нічого. Можливо, так нічого й не сталося.
«Доота», — подумала Аомаме. Перед смертю лідер вимовив це слово. Він сказав, що дочка втекла, залишивши натомість власну дооту для того, щоб протидіяти карликам. Напевне, так сталося. І два Місяці бачила не тільки вона сама.
Однак Аомаме здавалося, що вона розуміє, чому люди так охоче сприймають і широко зачитуються цим оповіданням. Ясна річ, на це, мабуть, значно вплинуло те, що його авторка — вродлива сімнадцятирічна дівчина. Але цього не досить, щоб народився бестселер. Привабливість цього твору, безсумнівно, спирається на жвавість і точність опису. Очима дівчини читачі яскраво бачать світ, який її оточує. Оповідання передавало нереальний досвід перебування дівчини в особливому середовищі й знайшло природний відгук у людських душах. Напевне, щось пробуджувалося в їхній підсвідомості. Ось чому читачі втягувалися в його зміст.
Надто дивуватися літературним якостям оповідання не годилося, позаяк до нього, мабуть, доклав свій хист і Тенґо. Аомаме мусила читати його, передусім зосередивши увагу на тій його частині, де виступають карлики. Для неї це був надзвичайно практичний твір, в якому ставилося питання життя і смерті. Своєрідний посібник. Вона мусила добути з нього потрібне знання і «ноу-хау». Мала хоч трошки докладніше й конкретніше прочитати про світ, в який потрапила.