Аомаме подумки повторила слова молитви. Глибоко вдихнувши, набралася відваги й зайшла в суміжну кімнату.
Розділ 8
(про Тенґо)
От-от прийдуть коти
Після того понад тиждень Тенґо провів у дивовижнім спокої. Одного вечора подзвонив по телефону чоловік на прізвище Ясуда й повідомив, що його дружина пропала й більше до Тенґо не прийде. Через годину зателефонував Усікава й заявив, що Тенґо й Фукаері начебто виконують роль «мислезлочинного» головного переносника заразної хвороби. Безперечно, обидва вони передали йому повідомлення глибокого змісту. Скидались на римлян у тогах, що стояли на сходинках форуму й виголошували оповіщення зацікавленим громадянам. Кожний висловлював те, що хотів, й односторонньо обривав розмову.
Після тих двох вечірніх телефонних розмов більше ніхто з ним не зв'язувався. Не деренчав телефонний дзвінок, не надходили листи. Ніхто не стукав у двері, не прилітали розумні поштові голуби й не кукали. Видно, ніхто — ні Комацу, ні Ебісуно-сенсей, ні Фукаері, ні Кьоко Ясуда — не мав для нього жодних повідомлень.
Та й Тенґо, здається, втратив цікавість до цих людей. І не лише до них, а до всього, що відбувалося навколо. Зовсім не переймався тим, як розпродається «Повітряна личинка», де зараз і що робить її авторка, як розкручується інтрига, яку задумав талановитий редактор Комацу, чи успішно здійснюється далекосяжний план Ебісуно-сенсея, скільки правди розкопали ЗМІ і як поводиться загадкова секта «Сакіґаке». Якщо човен, на якому він опинився, полетить з водоспаду, то нема ради — доведеться падати. Хоч би як зараз Тенґо пручався, змінити течію річки не вдасться.
Звичайно, Кьоко Ясуда не виходила з голови. Про обставини її зникнення Тенґо нічого не знав, але якби міг, то був готовий не шкодувати сил для її порятунку. Однак, незалежно від того, яка проблема перед нею постала, він не годен був нічим їй зарадити. Практично нічого не міг зробити.
Тенґо зовсім перестав читати газети. Світ рухався вперед безвідносно до нього. Безсилля огорнуло його чимось схожим на особистий туман. Він не заходив у книгарні, бо збайдужів до «Повітряної личинки», розкладеної на прилавках. Курсував лише між підготовчою школою і власною оселею. Люди йшли в літню відпустку, однак лекції у підготовчій школі не переривалися, тому для Тенґо настала ще гарячіша трудова пора, ніж звичайно. Але він цьому навіть радів. Принаймні, стоячи за кафедрою, міг ні про що інше, крім математичних задач, не думати.
Він перестав писати й оповідання. Коли сідав за столик і, ввімкнувши електронну друкарську машинку, бачив перед собою її екран, то не мав охоти щось на ньому писати. Щоразу, як тільки пробував про щось думати, в його пам'яті спливали уривки розмов з чоловіком Кьоко Ясуди або Усікавою. І тоді вже не міг зосередитися на своєму оповіданні.
Моя дружина вже пропала і в жодному вигляді не зможе до вас навідуватися.
Так сказав чоловік Кьоко Ясуди.
Якщо дозволите скористатися класичним виразом, то, може, ви відкрили скриньку Пандори. Ваша випадкова зустріч призвела до потужнішої, ніж ви думаєте, комбінації. Ви змогли доповнити одне одного тим, чого в кожного не вистачає.
Так казав Усікава.
Усі їхні висловлювання були вкрай невиразними, їхня суть туманною і двозначною. Однак у них проглядало щось спільне. Здавалось, ніби вони обидва хотіли сказати, що, мовляв, Тенґо володіє якоюсь силою, йому самому невідомою, і за її допомогою справляє реальний вплив (можливо, й дуже несприятливий) на навколишній світ.
Тенґо вимкнув електричну друкарську машинку й, сівши на підлогу, якийсь час вдивлявся в телефонний апарат. Він потребував більше складових частин загадкової картинки. Але ніхто йому їх не давав. Світові тепер (а може, й завжди) бракувало доброти.
Тенґо спало на думку подзвонити комусь — Комацу, Ебісуно-сенсею або Усікаві. Але він ніяк не наважувався це зробити. Уже втомився вислуховувати від них якісь незрозумілі містифікації. Якби розпитував у них про одну загадку, то вони ставили б його перед другою. Тож вести таку нескінченну гру не годилося. Фукаері й Тенґо — потужна комбінація. Зрештою, якщо вони так казали, то хіба це погано? Тенґо й Фукаері геть-чисто були схожі на класний дует Сонні й Шер з їхньою піснею «The Beat Goes On».
Минали дні за днями, і врешті-решт Тенґо набридло сидіти дома й чекати, поки щось станеться. Запхнувши гаманець і книжку малого формату в кишеню, надівши на голову бейсбольну шапочку й нап'явши на ніс темні окуляри, він вийшов надвір. Рішучим кроком попрямував до станції й, показавши місячний квиток, зайшов у вагон швидкої електрички, що вирушала з Токіо по лінії Тюосен. На цей день він нічого не запланував. Тому мав право їхати куди завгодно й робити будь-що (або ж не робити нічого). Була десята ранку сонячного літнього дня, без жодного вітру.