— І це я добре розумію. Я просто шукаю різні можливості. Навіть якщо ваш підхід не дасть результатів, я вас не винитиму. Можете застосувати до мене те, що робите завжди. Хотілося б побачити, як це сприйме мій організм.
Аомаме уявила собі, як великий організм цього чоловіка лежить нерухомо десь у темному місці, як звір під час зимової сплячки.
— Коли востаннє трапився з вами напад паралічу?
— Днів десять тому, — відповів чоловік. — Крім того, хоча про це й незручно говорити, гадаю, треба сказати ще одну річ.
— Не соромтесь, кажіть усе.
— Поки триває напівмертвий стан м'язів, не припиняється ерекція.
Аомаме сильніше насупилася.
— Ви хочете сказати, що кілька годин ваш статевий орган залишається твердим?
— Саме так.
— Але ніяких відчуттів нема?
— Нема, — відповів чоловік. — Ні статевого потягу. Лише ерекція зберігається. Наче камінь. Так само як в інших м'язах.
Аомаме ледь-ледь хитнула головою. І повернула назад на своє місце.
— І в цьому я не зможу вам нічим зарадити. Сфера моєї професійної діяльності досить далека від цієї проблеми.
— Мені самому незручно про це говорити, а вам, може, не хочеться цього слухати, але дозвольте ще трохи розповісти.
— Будь ласка, розповідайте. Я зберігатиму вашу таємницю.
— І весь той час я злягаюся з жінками.
— Жінками?
— Біля мене є кілька жінок. Коли я перебуваю в такому стані, вони по черзі сідають верхи на мене нерухомого. Але я нічого не відчуваю. Ніякої статевої насолоди. Проте вивергаю сім'я.
Аомаме мовчала.
А чоловік вів далі:
— Жінок усього три. Усім понад десять років. Можливо, ви спитаєте, чому коло мене молоді жінки й чому вони повинні мати зі мною статеві стосунки?
— Це що, складова частина релігійної практики?
Сидячи на ліжку із схрещеними ногами, чоловік глибоко дихнув.
— Вважається, що такий параліч — послана з неба благодать, по-своєму священний стан. Тому, коли він настає, жінки приходять, щоб злягатися зі мною. Сподіваються народити від мене дітей. Моїх спадкоємців.
Аомаме мовчки дивилася на чоловіка. Мовчав і він.
— Словом, їхня мета — завагітніти? Зачати дитину від вас у такому стані? — спитала вона.
— Саме так.
— І ви за тих кілька годин паралічу тричі вивергаєте сім'я у лоно трьох жінок?
— Саме так.
Аомаме не могла не відчути, в якому складному становищі опинилася. Вона готувалася вбити цього чоловіка. Послати його на той світ. А тим часом їй відкрилася дивна таємниця його організму.
— Я не зовсім добре розумію, але яка в цьому конкретна проблема? Раз-двічі на місяць ваші м'язи зазнають паралічу. І тоді приходять три молоді подружки, щоб мати з вами статеві стосунки. Як на здорову голову, це справді щось незвичне. Однак…
— Вони — не подружки, — перебив чоловік. — Вони виконують біля мене роль жриць. І злягання зі мною входить у їхні обов'язки.
— Обов'язки?
— Які визначаються їхньою роллю. Усі стараються зачати спадкоємця.
— А хто це визначив? — спитала Аомаме.
— Це довга історія, — відповів чоловік. — Проблема в тому, що внаслідок захворювання мій організм неухильно прямує до загибелі.
— І жінки завагітніли?
— Ще ніхто. І такої можливості, напевне, нема. Бо в усіх ще не було місячного. Але вони хочуть чуда від такої благодаті.
— Ще ніхто не завагітнів. У них не було місячного, — сказала Аомаме. — І ваш організм прямує до загибелі.
— Час паралічу м'язів потроху довшає. Та й зростає кількість нападів. Параліч почався сім років тому, один раз на два-три місяці. Тепер він повторюється щомісяця раз-двічі. Щоразу, коли параліч проходить, організм охоплюють страшні муки й утома впродовж цілого тижня. Біль у тілі такий, як від уколів товстою голкою, голова розколюється, настає безсилля. Про сон не може бути й мови. Жодні ліки не зменшують цього болю. — Чоловік зітхнув і провадив далі: — Наступного тижня стає легше порівняно з попереднім, але біль не зникає. Щодня кілька разів напливає, немов хвиля. Я задихаюся. Нутрощі нормально не функціонують. Суглоби скриплять, як незмащений мастилом механізм. Щось пожирає моє тіло, висмоктує кров. Я це виразно відчуваю. Але пожирає мене не рак і не паразити. Я піддавався різним точним аналізам, але причини не вдалося з'ясувати. Мені казали, що я здоровий. Мене мучить щось незрозуміле для медицини. Щось отримане як розплата за даровану благодать.
«Цей чоловік, здається, справді на дорозі розпаду, — подумала Аомаме. Але на ньому не проглядала навіть тінь виснаження. Очевидно, його організм був міцно збудований і натренований, щоб переносити страшний біль. Однак Аомаме відчувала, що він прямує до загибелі. — Він мучиться. Якою хворобою — невідомо. І без мого втручання, нестерпно страждаючи, з повільною швидкістю фізично занепадає і згодом неминуче зустріне смерть».