— Вибачте, ви не могли б вимкнути радіо? — сказала Аомаме. — Так чи інакше, я вирішила поїхати на станцію Сіндзюку й побачити все своїми очима.
Таксист вимкнув радіо.
— Станція Сіндзюку, напевне, забита людьми.
Станція Сіндзюку, як казав таксист, справді була переповнена. Оскільки поїзди на лінії Маруноутісен перестали ходити, то на цій станції, з'єднаній з державною електричкою, панувала людська метушня. Хоча минула година «пік», коли люди поверталися додому, пробитися крізь їхній натовп було нелегко.
Нарешті Аомаме добралася до автоматичної камери схову й добула з неї сумку й валізку з чорної штучної шкіри. У валізці містилися гроші, взяті з абонементного сейфа. Вийнявши кілька речей зі спортивної сумки — конверт з грошима, отриманими від Голомозого, вініловий мішечок з пістолетом, коробочку з мініатюрною плішнею, — переклала частинами в сумку й валізку. Непотрібну спортивну сумку з емблемою «NIKE» засунула в сусідню автоматичну камеру схову, опустила в її щілину монету в сто єн і замкнула. Забирати назад не мала наміру. Ніяких даних про її власницю там не було.
З валізкою в руці Аомаме пішла шукати телефон-автомат у станційному приміщенні. Біля всіх телефонів-автоматів стояли довжелезні черги людей, які, запізнюючись через зупинку поїздів, хотіли подзвонити додому. Аомаме ледь-ледь насупилася. «Здається, карлики у такий простий спосіб не дають мені втекти, — подумала вона. — За словами їхнього лідера, вони не можуть завадити мені безпосередньо. Але здатні іншими засобами перешкодити мені».
Аомаме, відмовившись від наміру стояти в черзі до телефону, залишила станцію і, зайшовши у кав'ярню, що потрапила їй на очі, замовила кави. Рожевий телефон у ній також був зайнятий, але, як і слід було сподіватися, черги біля нього вона не побачила. Аомаме стала за спиною жінки середніх літ і чекала, коли та скінчить свою довгу розмову. Жінка невдоволено зиркала на неї, але через хвилин п'ять хоч-не-хоч повісила слухавку.
Аомаме вкинула в телефон-автомат усі дрібняки, які мала, й набрала номер, збережений у пам'яті. Після третього дзвінка почула, як незвичний голос, записаний на плівці, сказав: «Поки що мене нема. Залиште, будь ласка, після сигналу своє повідомлення».
Почувши сигнал, Аомаме сказала у слухавку:
— Тамару-сан, якщо ви є, то візьміть слухавку.
— Я тут, — озвався Тамару, взявши слухавку.
— От і добре, — сказала вона.
Здається, Тамару відчув в її голосі іншу, ніж завжди, напружену інтонацію.
— Усе гаразд? — спитав він.
— Поки що.
— Робота вдалася?
— Спить міцним сном. Надзвичайно міцним, — відповіла вона.
— Зрозуміло, — сказав Тамару. Видно, полегшено зітхнув. Це відчувалося в його голосі. Рідкісна річ для Тамару, несхильного виказувати свої почуття. — Так і передам кому треба. Напевне, заспокоїться.
— Однак усе це далося непросто.
— Розумію. Але робота скінчилася.
— Начебто, — сказала вона. — Цей телефон безпечний?
— Користуюся особливою лінією. Можете не турбуватися.
— З автоматичної камери схову забрала свої дорожні речі. Що далі?
— Час маєте?
— Півтори години, — відповіла Аомаме й коротко пояснила свою ситуацію. Мовляв, через півтори години обидва охоронці перевірять сусідню кімнату й виявлять, що їхній лідер спустив дух.
— Півтори години досить, — сказав Тамару.
— Цікаво, чи тоді вони відразу повідомлять поліцію?
— Невідомо. Вчора у штаб-квартирі секти поліція якраз почала розслідування. Поки що веде допит, але до справжнього обшуку ще не дійшло. Та якщо засновник секти мертвий, можуть виникнути певні складнощі.
— Тобто вони замовчать смерть свого лідера й самі сховають у воду кінці цієї справи?
— Ці типи на таке здатні. Що сталося, буде ясно із завтрашніх газет. Чи повідомили вони поліцію про смерть засновника секти, чи ні. Я не люблю азартних ігор, та якби довелося на щось ставити, то я поставив би на те, що не повідомили.
— А чи не подумають вони, що смерть настала природним чином?
— З першого погляду не буде ясно. Якщо не провести докладної судово-медичної експертизи, то не вдасться визначити, була це природна смерть чи вбивство. Та, в усякому разі, вони насамперед зацікавляться вами. Адже ви — остання людина, яка розмовляла з живим лідером. А якщо дізнаються, що ви виїхали зі своєї квартири й кудись зникли, то, природно, дійдуть висновку, що смерть не була природною.