Якщо так зробити, то, може, вдасться до певної міри розгадати таємницю існування двох Місяців у цьому світі. Усікаві хотілося знати його загадкову суть. Та ні, це — лише побічна справа. Моє завдання полягає насамперед у тому, щоб встановити місце перебування Аомаме. І як подарунок з гарною наліпкою передати її тим двом зловісним типам. А до того часу, незалежно від того, є один чи два Місяці, мені треба бути реалістом. Бо, що й казати, це — моя сильна сторона».
Усікава зайшов у пристанційну фотомайстерню й передав для проявлення п'ять плівок з тридцятьма шістьома кадрами. А отримавши готові фотографії, зайшов у найближчий сімейний ресторан і, смакуючи курчатиною, приправленою кері, переглядав їх за датою. Майже на всіх фотографіях були обличчя знайомих мешканців. Він з деякою цікавістю розглядав тільки три з них: Фукаері, Тенґо й загадкової жінки, що вчора ввечері вийшла з будинку.
Очі Фукаері його напружили. І з фотографії дівчина дивилася йому прямо в обличчя. Безсумнівно, вона знала, що Усікава стежить за нею звідти. І, можливо, знімає прихованим фотоапаратом. Про це повідомляла пара її прозорих очей. Вона бачила все наскрізь і зовсім не схвалювала його вчинку. Її прямий погляд безжалісно пронизував його серце. Його поведінка не мала виправдання. Та водночас вона не осуджувала й не зневажала Усікаву. У певному розумінні її чарівні очі прощали йому. «Ні, не прощали», — передумав Усікава. Її очі, здавалось, скоріше жаліли його. Дізнавшись, що його вчинок ниций, вона поставилася до нього з жалем.
Так тривало одну мить. Того ранку Фукаері спочатку глянула поверх електричних стовпів, потім, хутко повернувши голову, перевела погляд на вікно, за яким ховався Усікава, і, заглянувши в об'єктив закамуфльованого фотоапарата, через видошукач уп'ялася в очі Усікави. А тоді пішла. Спочатку час зупинився, а потім знову рушив. Щонайбільше минуло три хвилини. За такий короткий час вона обдивилася всі закутки його душі, розгледіла в ній її бруд і ницість, мовчки пожаліла й зникла.
Від її погляду Усікава відчув між ребрами гострий біль, ніби від великої голки, якою лагодять рисову мату. Він здавався собі страшенно зіпсованим й огидним. «Та цьому нічим уже не зарадити, — подумав Усікава. — Бо я справді страшенно зіпсований і огидний». А крім того, природний і чистий жаль в очах Фукаері ще глибше засмучував його душу. Краще було б, якби звинувачував, зневажав, проклинав й осуджував. Краще, щоб бив по голові бейсбольною биткою. Тоді можна було б перетерпіти. А так…
Порівняно з нею Тенґо був набагато приємнішою особою. На фотографії він стояв біля входу й також дивився в бік Усікави. Як і Фукаері, уважно подивився навколо. Але в його очах нічого не відображалося. Його чисті, необізнані очі не могли помітити ні фотоапарата, захованого за шторами, ні Усікаву за ним.
Після того Усікава зосередився на фотографії загадкової жінки. Їх було три. Бейсбольна кепка, окуляри з чорною оправою, шарф навколо шиї, до самого носа. Риси обличчя незрозумілі. На всіх фотографіях при слабкому освітленні бейсбольна кепка кидала тінь на обличчя. Однак ця жінка точно збігалася з образом Аомаме, який досі створив собі Усікава в голові. Він узяв усі три фотографії в руки й по черзі розглядав їх, наче козирі. І що довше дивився, то більше переконувався, що це не хто інший, як Аомаме.
Усікава покликав офіціантку й запитав, що у них сьогодні на десерт. Офіціантка відповіла, що персиковий пиріг. Усікава попросив принести його й кави.
«Якби це була не Аомаме, — міркував Усікава, очікуючи пирога, — то я ніколи в житті не матиму нагоди зустрітися з жінкою на прізвище Аомаме».
Персиковий пиріг виявився набагато краще спеченим, ніж сподівався Усікава. Із соковитим персиком під хрусткою шкіркою. Звісно, персик був з бляшанки, але як десерт сімейного ресторану цілком годився. Усікава з'їв пиріг до останньої крихти, випив каву й досить задоволений вийшов надвір. Зайшов у супермаркет, накупив продуктів на три дні й, повернувшись в орендовану квартиру, сів перед фотоапаратом.
Спостерігаючи за дверима будинку, обіперся на стіну й під променями сонця кілька разів дрімав. Але це його не турбувало. Бо коли спав, напевне, не пропустив нічого суттєвого. Тенґо поїхав з Токіо на батьків похорон, а Фукаері, мабуть, сюди вже не вернеться. Вона знає, що Усікава стежить. Мала ймовірність і того, що загадкова жінка навідається сюди завидна. Вона обережна. Починає діяти, коли стемніє.