Усікава мовчав. Усе ще не повернув собі мови.
— Краще відповідайте, — сказав чоловік. — Я вам раджу. Бо як пошкоджу нирку, то на все життя не позбудетеся болю.
— Стежив за людиною, що тут мешкає, — нарешті відповів Усікава нерівним, уривчастим голосом, що здавався йому, із зав'язаними очима, чужим.
— За Тенґо Каваною?
Усікава кивнув.
— За Тенґо Каваною, що виконав роль автора-невидимки під час написання «Повітряної личинки», чи не так?
Усікава знову кивнув, а потім відкашлявся. «Цей незнайомець про це знає», — подумав він.
— На чиє замовлення? — спитав чоловік.
— «Сакіґаке».
— Усікава-сан, я так і думав, — сказав чоловік. — Але чому зараз секта мала б стежити за поведінкою Тенґо Кавани? Для них він — не така важлива фігура.
Усікаві не давала спокою думка: «Що це за чоловік і до чого він докопався?» Хто — невідомо, але принаймні його не послала секта. Та все одно Усікава не знав, тішитися цим чи навпаки — ні.
— Я ж вас питаю! — сказав незнайомець. І пальцем сильно натиснув на ліву нирку.
— Він пов'язаний з однією жінкою, — майже простогнав Усікава.
— Як її прізвище?
— Аомаме.
— І чого ви її переслідуєте? — спитав чоловік.
— Бо вона завдала шкоди лідерові секти.
— Завдала шкоди? — перепитав чоловік. — Тобто, якщо говорити простіше, вбила?
— Так, — відповів Усікава. І подумав, що перед таким співрозмовником нічого не можна приховати. Раніше чи пізніше доведеться розповісти.
— Однак про це ніхто не знає.
— Це — їхня таємниця.
— Скільки людей у секті знає про цю таємницю?
— Жменька.
— Серед них і ви?
Усікава кивнув.
— Тобто ви посідаєте в секті досить важливе становище?
— Ні, — заперечив Усікава й захитав головою. Коли повернув голову, відчув біль від удару, завданого нирці. — Я просто хлопець на побігеньках. Чисто випадково про дещо дізнався.
— Невчасно опинилися в недоречному місці. Ви це хочете сказати?
— Начебто саме так.
— До речі, Усікава-сан, ви зараз самостійно дієте?
Усікава кивнув.
— Дивно. Адже, як правило, стеження й переслідування проводять гуртом. Принаймні у складі трьох чоловік, включно, для певності, з постачальником. І ви, безсумнівно, постійно дієте організовано. Самостійні дії — річ справді неприродна. Ось чому ваша відповідь мені не подобається.
— Я не є членом секти, — сказав Усікава. Його дихання вирівнялося, а мова нарешті стала нормальною. — Секта лише найняла мене на виконання роботи. Звернулися до мене, коли зручно користуватися послугами сторонньої людини.
— Як штатного директора «Нового Японського товариства сприяння розвитку науки й мистецтва»?
— Це фіктивна організація. Вона створена головним чином для того, щоб секта могла уникати податків. Я дію як незалежний підприємець, ніяк не пов'язаний із сектою, але виконую її замовлення.
— Як найманий солдат?
— Ні, не як найманий солдат. Я лише збираю інформацію на їхнє прохання. Грубу роботу, якщо виникає потреба, беруть на себе члени секти.
— Секта веліла вам стежити за Тенґо Каваною і встановити його зв'язок з Аомаме?
— Так.
— Щось не те, — сказав чоловік. — Неправильна відповідь. Якби секта збиралася встановити цей факт, тобто зв'язок між Аомаме й Тенґо Каваною, то не доручила б вам одному проводити стеження. Для виконання такого завдання створила б команду зі своїх людей. У такому разі вдалося б уникнути помилок й ефективно використати зброю.
— Але насправді так було, як я сказав. Я лише виконував вказівки зверху. Чому мені самому доручили цю роботу, я сам не знаю. — Голос Усікави знову став нерівним й уривчастим.
«Якби секті „Сакіґаке“ стало ясно, що вона все ще не має свідчень про зв'язок між Аомаме й Тенґо Каваною, то вона мене знищила б, — подумав Усікава. — Бо в такому разі все залишилося б нікому невідомим».
— Я не можу звикнути до неправильної відповіді, — холодним тоном сказав чоловік. — Усікава-сан, ви це повинні зарубати собі на носі. Бо можете дістати ще один удар у ту саму нирку. Як ударю, то й моя рука заболить, а крім того, моя мета не полягає у тому, щоб завдавати серйозної шкоди вашій нирці. Бо я не маю проти вас особистої злості. Моя мета — отримати правильну відповідь. А тому зараз я зроблю по-новому. Пошлю вас на морське дно.