Тамару краєм ока поглядав на зв'язаного Усікаву, що корчився на маті, як велетенська риба, викинута на берег. Хоч би як той бушував, не було побоювання, що його почують у сусідній квартирі. Тамару добре знав, з якими стражданнями Усікава помирає. Однак це — найчистіший і наймайстерніший спосіб убивства людини. Без зойку й кровотечі. Його очі стежили за секундною стрілкою водонепроникного годинника фірми «TAG Heuer». Через три хвилини руки й ноги Усікави перестали дриґатися. Спочатку вони наче в унісон дрібно тремтіли, а потім раптово завмерли. Тамару помацав потилицю Усікави й, перевіривши пульс, переконався, що той втратив усі ознаки життя. Злегка відгонило сечею. Усікава не стримався — цього разу його сечовий міхур цілком випорожнився. Дорікати йому було годі. Настільки він мучився.
Тамару зняв з його шиї гумове кільце, а з голови зірвав вініловий пакет, що частково потрапив у рот. Усікава, з широко розплющеними очима й криво розтуленим ротом, був мертвий. Видніли його щербаті зуби і язик, порослий зеленим мохом. Таку картину міг би намалювати Мунк. Сплюснута голова Усікави ще більше підкреслювала її потворність. Напевне, він таки настраждався.
— Вибачте, — сказав Тамару. — Та це не означає, що нам подобається таке робити.
Пальцями обох рук Тамару розм'якшив лицеві м'язи Усікави, виправив перекошене підборіддя — й на його обличчя вже можна було дивитися. Рушником з кухні витер слину навколо його рота. Витратив досить багато часу, але обличчя Усікави стало трохи кращим. Принаймні тепер людина мимоволі від нього не відверталася б. Тільки повік ніяк не вдавалося зімкнути.
— Як пише Шекспір, — спокійним голосом заговорив Тамару, звертаючись до важкої сплюснутої голови Усікави. — «Якщо умреш сьогодні — завтра не вмиратимеш». Може, подивимося на це з кращого боку.
Тамару не міг пригадати, з якого твору ця фраза — з «Генріха IV» чи «Річарда III». Але для нього це не було важливою проблемою, бо не думав, що Усікава тепер захоче точно знати, звідки взято цитату. Тамару розв'язав мотузку на руках і ногах Усікави. Щоб не було видно слідів на шкірі, перев'язав їх шматком м'якого рушника. Мотузку, вініловий пакет і гумове кільце поклав у заздалегідь приготовану вінілову сумку. Перевірив особисті речі Усікави й вирішив забрати усі його фотографії. Разом із фотоапаратом і триніжком. Небажано, щоб стало ясно, що Усікава за кимось стежив. Виникло б запитання: власне, за ким. І тоді могло б виринути на поверхню прізвище Тенґо Кавани. Тамару забрав також блокнот, щільно заповнений дрібними ієрогліфами. Нічого важливого не залишив. Тільки спальний мішок, продукти, переміну білизни й труп нещасного Усікави. З кількох візитних карток з написом: «Нове Японське товариство сприяння розвитку науки й мистецтва. Штатний директор» прихопив одну й засунув у кишеню пальта.
— Вибачте, — ще раз на прощання сказав він, звертаючись до мертвого Усікави.
Тамару зайшов у кабіну телефону-автомата поблизу станції, вставив у його щілину телефонну карточку й набрав номер, отриманий від Усікави. Номер був столичний — можливо, з району Сібуї. Після шостого дзвінка хтось підняв слухавку. Без жодних передмов Тамару назвав адресу в кварталі Коендзі й номер квартири.
— Ви записали? — спитав він.
— А ви могли б повторити ще раз?
Тамару повторив. Співрозмовник записав і вголос повторив запис.
— Там перебуває Усікава-сан, — повідомив він. — Ви його знаєте?
— Усікава-сан? — перепитав співрозмовник.
Тамару пропустив повз вуха його слова й провадив далі:
— Усікава-сан перебуває тут, але, на жаль, уже не дихає. Здається, смерть не була природною. В його гаманці є кілька візитних карток з написом: «Штатний директор Нового Японського товариства сприяння розвитку науки й мистецтва». Якщо поліція виявить труп, то раніше чи пізніше, напевне, стане ясним його зв'язок з вами. І тоді, можливо, вам буде непереливки. То чи не краще його прибрати? Гадаю, ви це вмієте робити.
— А хто ви такі? — спитав співрозмовник.
— Доброзичливий інформатор, — відповів Тамару. — Нам також не подобається поліція. Так само, як і вам.
— Смерть не була природною?
— Принаймні він не вмер спокійно від старості.
Співрозмовник на хвильку замовк.
— Власне, що там робив той Усікава-сан?