— Можливо, — відповів Голомозий. — Самостійно занадто близько підійшов до небезпечного місця. Можливо, мав честолюбну мету — здобути надійні відомості. Якби стеження проводилося разом з нами, то ми один одного захищали б і такого наслідку, напевне, не було б.
— Ти безпосередньо розмовляв по телефону з тим чоловіком. То були шанси на наші переговори з Аомаме?
— Не думаю. Вони були б лише тоді, якби вона сама захотіла з нами розмовляти. Цей нюанс відчувався і в словах того чоловіка, що говорив по телефону. Врешті-решт, усе залежить від її бажання.
— Вона мала б радіти, що ми гарантуємо їй безпеку й не порушуємо питання про вбивство лідера.
— Однак вони домагаються докладнішої інформації. Мовляв, чому ми хочемо зустрітися з Аомаме. Чому прагнемо замирення з ними? Про що конкретно збираємося вести переговори?
— Якщо вони домагаються інформації, то це означає, що нічого точно не знають.
— Ваша правда. Та водночас і ми про них не маємо точної інформації. Все ще не знаємо причини, чому вони задумали такий ретельний план і витратили стільки зусиль, щоб убити лідера.
— У всякому разі, нам треба чекати від них відповіді й водночас не припиняти пошуку Аомаме. Навіть якщо при цьому доведеться наступити комусь на хвіст.
Зробивши коротку паузу, Голомозий сказав:
— У нас міцна організація. Ми можемо зібрати людей і швидко та ефективно діяти. Ми цілеспрямовані, з високим бойовим духом і в разі потреби здатні на самопожертву. Але якщо говорити про нашу технічну підготовку, то ми — лише випадковий набір аматорів, що не пройшли спеціального тренування. Порівняно з нами протилежна сторона — професіонали зі своїм ноу-хау, які діють холоднокровно і в жодному разі не вагаються. Мають у всьому великий досвід. Бо, як ви знаєте, Усікава-сан не був роззявою.
— Що конкретного ви збираєтесь робити зараз, щоб не припиняти пошуку?
— Найдоцільніше було б скористатися тими цінними розвідувальними даними, які, здається, зібрав Усікава-сан. Будь-якими.
— Виходить, що власних цінних розвідувальних даних ми не маємо?
— Та начебто, — щиро визнав Голомозий.
— Мусимо розшукати і впіймати Аомаме, незважаючи ні на загрози, ні на жертви. Якомога швидше.
— Це — нам наказ «віщого голосу», чи не так? — сказав Голомозий і повторив: — Якомога швидше впіймати Аомаме, незважаючи ні на загрози, ні на жертви.
Начальник промовчав. До подальшої інформації Голомозий не мав доступу, оскільки не належав до керівництва секти, а був лише керівником виконавчого підрозділу. А проте він знав, що, можливо, то було останнє повідомлення, яке жриці від них почули.
Коли Голомозий проходив туди-сюди повз останки Усікави в холоднючій кімнаті, в його свідомості щось промайнуло. Він зупинився і, невдоволено насупивши брови, спробував те щось розпізнати. Коли Голомозий спинився, Кінський хвіст біля дверей злегка змінив позу, довго видихнув і центр ваги свого тіла змістив на іншу ногу.
«Коендзі», — згадав Голомозий, копирсаючись на темному дні пам'яті. Поволі, обережно, намацував тонку нитку. Хтось, пов'язаний з цією історією, мешкав у кварталі Коендзі. Та, власне, хто?
Добувши з кишені потертий грубий записник, Голомозий квапливо почав гортати його сторінки. І переконався, що пам'ять не підвела його. Тенґо Кавана, який проживав у кварталі Коендзі столичного району Сугінамі. Покійний Усікава винаймав квартиру в тому самому будинку. На першому поверсі, а не на третьому, як Тенґо Кавана. Мабуть, Усікава стежив там за Каваною? У цьому нема жодного сумніву. Однакова адреса — не випадковість.
Та чому в такому скрутному становищі Усікава мав би стежити за поведінкою Тенґо Кавани? Голомозий досі не пригадував адреси Тенґо Кавани, бо зовсім перестав ним цікавитися. Тенґо Кавана переробив «Повітряну личинку», яку написала Еріко Фукада. Коли її твір отримав від літературно-мистецького часопису премію молодого автора й після опублікування став бестселером, Тенґо Кавана цікавив людей. Висловлювалися здогади, що, можливо, він зіграв у всьому цьому важливу роль і зберігає якусь особливу таємницю. Однак тепер, коли його роль скінчилася, з'ясувалося, що він був лише підставним письменником, автором-невидимкою. На прохання Комацу переробив оповідання й отримав невелику частку гонорару. От і все. Більше ніщо за ним не стояло. А тепер секта зацікавилася тим, де перебуває Аомаме. Та, незважаючи на це, Усікава зосередив усю свою увагу на вчителеві підготовчої школи. Влаштував йому справжнісіньку засідку. І через це вкоротив собі життя. Чому?