Батькові щоки заросли щетиною дводенної або триденної давності. Медсестри голили його електробритвою. Але не щодня. Білого й чорного волосся було порівну. Батько ще не мав шістдесяти чотирьох років, але здавався набагато старішим за свій вік. Так, наче хтось ненароком крутнув уперед кінострічку його життя.
— Поки я був тут, ви так і не прокинулися. Але, якщо вірити словам лікаря, ваші життєві сили ще не зовсім занепали. Як не дивно, ви зберігаєте стан, близький до здорового.
Зробивши паузу, Тенґо чекав, щоб його слова дійшли до батька.
— Я не знаю, чи мій голос доходить до ваших вух, чи ні. Та навіть якщо він ворушить ваші барабанні перетинки, я не впевнений, що електричний імпульс іде далі. Можливо, мої слова досягають вашої свідомості, але ви не можете на них реагувати. Я цього не знаю. Але досі я припускав, що мій голос до вас доходить, і читав вам книжку. Якби я цього не припускав, то не мало б сенсу розмовляти з вами. А якби не міг з вами говорити, то не варто було б сюди приїжджати. Я не можу вам як слід пояснити, але я домігся певного результату. Може, не все, але принаймні найголовніше до вас дійшло.
Відповіді не було.
— Можливо, те, що я зараз скажу, абсурд. Але я повертаюся до Токіо і не знаю, коли зможу ще раз приїхати. А тому кажу все, що тримаю в голові. Якщо ці думки здаватимуться вам нікудишніми, то смійтеся скільки завгодно, я не проти. Звісно, якщо зможете сміятися.
Зітхнувши, Тенґо стежив за батьковим обличчям.
— Ваш організм у коматозному стані. Свідомість і відчуття пропали, а ви механічно живете завдяки засобам підтримки життєдіяльності. Лікар сказав, що ви — живий труп. Звісно, можна було б висловитися м'якше. Зрештою, з медичного погляду це правильно. Однак чи не є це просто удаванням? Можливо, ваша свідомість насправді не пропала. Може, ваш організм перебуває тут у коматозному стані, а ваша свідомість живе, перемістившись кудись-інде. Я вже давно так відчуваю. Сам не знаю чому.
Мовчанка.
— Я розумію, що це важко собі уявити. Якби я комусь про це сказав, то він подумав би, що це — маячня. Але я можу собі таке уявити. Можливо, ви перестали цікавитися цим світом. Розчарувавшись і занепавши духом, ви збайдужіли до всього. А тому, покинувши свій реальний організм, переселилися жити іншим життям в якомусь іншому місці. Можливо, у світі, що міститься всередині вас.
Знову мовчанка.
— Залишивши роботу, я приїхав у це містечко, поселився в готелі й щодня приходив на зустріч з вами, щоб поговорити. Ось уже майже два тижні я це роблю. Але моя мета полягала не в тому, щоб провідати вас як хворого або доглянути вас. Я хотів дізнатися, від кого я народився і з ким кровно пов'язаний. Але тепер мені все одно, з ким я пов'язаний, а з ким — ні. Я — це я. І ви стали моїм батьком. Хіба це погано? Я не знаю, чи це можна назвати примиренням. Можливо, я примирився із самим собою.
Тенґо глибоко дихнув. Тон його голосу понизився.
— Улітку ви ще були при свідомості. Досить каламутній, але такій, що все ще функціонувала. Тоді в цій палаті я знову зустрів дівчину. Вона прийшла сюди після того, як вас відвезли на обстеження. Можливо, це було її друге «я». Я цього разу знову приїхав надовго до цього містечка тому, що сподівався ще раз її побачити. Ось справжня причина мого приїзду.
Зітхнувши, Тенґо склав на колінах свої долоні.
— Однак вона не з'явилася. Її принесла сюди так звана повітряна личинка — капсула, яка вміщала дівчину. Якби я все пояснював, то вийшла б довга розмова, але, коротко кажучи, повітряна личинка — плід уяви, вигадка. Але зараз вона перестала бути вигадкою. Межа між плодом уяви та реальним світом стала невизначеною. У небі пливуть два Місяці, які також привнесені з фіктивного світу.
Тенґо глянув на батькове обличчя. Чи суть розповіді змогла дійти до нього?
— Якщо вести розмову в такому контексті, то зовсім не було б дивно, якби ваша свідомість, відділившись від тіла, перемістилася кудись в інший світ і там вільно гуляла. Навколо нас, так би мовити, закони світу почали зм'якшуватися. Як я вже раніше казав, у мене склалося трохи дивне враження, що ви насправді так і робите. Наприклад, приходите до дверей моєї квартири в Коендзі й стукаєте. Зрозуміли? Називаєте себе збирачем абонентної плати «NHK», уперто стукаєте у двері й голосно, на весь коридор, погрожуєте. Так само, як колись давно, коли обходили маршрутом збирача плати в Ітікаві.