Іноді Аомаме згадувала слова, які проказав лідер секти «Сакіґаке» перед самою смертю. Вона не могла забути його густого баритона. Так само, як і голки, якою штрикнула задню частину його шиї.
Там, де є світло, повинна бути й тінь, а там, де є тінь, — світло. Немає тіні без світла й світла без тіні. Невідомо, карлики добрі чи злі. У певному сенсі це виходить за межі нашого розуміння і словесного формулювання. Ми з давніх-давен живемо разом з ними. Відколи добро й зло окремо не існували. З тих часів, коли людська свідомість тільки зароджувалася.
Аомаме не знала, чи бог і карлики протистоять одне одному чи є різними сторонами чогось одного? Але розуміла, що мусить будь-що захистити своє маленьке створіння, що міститься в її лоні, й заради цього вірити в Бога. Або мусить визнати той факт, що сама вірить у нього.
Вона почала роздумувати про Бога. Він не має конкретної подоби, але водночас може набрати будь-якого вигляду. Перед її очима стояв образ обтічної форми автомобіля «Mercedes-Benz coupe». Новенького, щойно придбаного. З нього спустилася вишукана жінка середніх літ. І на столичній швидкісній автостраді зняла із себе й передала голій Аомаме чудове весняне пальто. Тим самим захистила її від холодного вітру й настирливих людських поглядів. Після того вернулася у свою сріблясту автомашину. Вона знала, що Аомаме несе в собі ембріона й мусить його захистити.
Аомаме почав снитися новий сон. Уві сні її тримали під арештом у маленькій білій кубічній кімнаті без вікон, з одними дверима. Вона лежала горілиць на простенькому ліжку. Лампа, підвішена над ним, освітлювала її роздутий, немов гора, живіт, що, здавалось, не був частиною її тіла. Але вона помилялася. Бо наближався час пологів.
Кімнату стерегли Голомозий і Кінський хвіст. Ці два типи вирішили не повторювати вдруге своєї помилки. Мусили відвоювати втрачене. Їм доручили не випускати Аомаме з кімнати й нікого сюди не впускати. Вони очікували народження її маленького створіння. Мабуть, мали намір забрати його від Аомаме, щойно воно з'явиться на світ.
Аомаме спробувала закричати. Відчайдушно намагалась просити допомоги. Однак кімната була збудована з особливого матеріалу. Стіни, підлога й стеля вмить поглинали всі звуки. Її крик навіть не доходив до власних вух. Аомаме хотіла, щоб прийшла та жінка зі сріблястого автомобіля й порятувала її. Її саму й це маленьке створіння. Однак голос Аомаме поглинали стіни білої кімнати.
Це маленьке створіння, отримуючи поживу через пуповину, щохвилини росло. Бажаючи вирватися з темряви, билося ніжками об стінки матки. Хотіло світла й свободи.
Біля дверей сидів довготелесий Кінський хвіст, поклавши руки на коліна і втупившись в одну точку простору. Можливо, там висіла маленька тверда хмарка. Поруч з ліжком стояв Голомозий. Як і минулого разу, обидва були в чорних костюмах. Раз у раз Голомозий піднімав руку й позирав на годинник — так, ніби очікував прибуття на станцію важливого поїзда.
Аомаме не могла ворухнути ні руками, ні ногами. Хоча, здається, ніхто її не зв'язав мотузкою. Кінці пальців заніміли. Вона передчувала родові потуги, що безпомильно наближалися, неначе визначений наперед поїзд. Аомаме чула, як легенько здригаються рейки.
Та саме тоді вона прокинулася.
Аомаме змила під душем неприємний піт і перевдяглася в нове, а вологу від поту білизну кинула у пральну машину. Звісно, вона не хотіла бачити такого сну. Однак сон мимоволі до неї навідувався. З кожним разом його перебіг потрошку відрізнявся. Але місце й кінець залишалися однаковими. Біла кубічна кімната. Наближення родових потуг. Два типи в безликих чорних костюмах.
Вони знають, що Аомаме носить це маленьке створіння в собі. А може, потім дізнаються. Аомаме готова, якщо виникне потреба, без жодних вагань запустити кулю калібру дев'ять міліметрів в голови Кінського хвоста й Голомозого. Іноді Бог, який захищає її, обливається кров'ю.
Почувся стук у двері. Сидячи на стільці в кухні, Аомаме стискала правою рукою пістолет із спущеним запобіжником. Надворі від самого ранку падав холодний дощ, який своїм зимовим запахом огортав увесь світ.
— Такаї-сан, добрий день! — сказав чоловік за дверима, переставши стукати. — Я — знайомий вам службовець з «NHK». Вибачте за можливий клопіт, але я знову прийшов по абонентну плату. Такаї-сан, ви дома, чи не так?
Аомаме мовчки почала йому відповідати. Мовляв, ми телефонували до «NHK» і нам сказали, що ви прикидаєтеся збирачем плати. Власне, хто ви такий? І чого ви хочете?