Аомаме на хвилину задумалася. Потім відповіла:
— Бо такі зв'язки проходять і нічого по собі не залишають.
Запала мовчанка, впродовж якої вони зосередилися на їжі. А тоді Аюмі сказала:
— Може здатися, ніби я лізу вам у душу, але скажіть, на двадцять шостому році життя з вами що-небудь трапилося?
Аомаме кивнула.
— Тоді сталася одна подія, яка мене повністю змінила. Але про це не варто зараз говорити. Вибачте.
— Та нічого, — сказала Аюмі. — Я не псую вам настрою своїм настирливим розпитуванням?
— Анітрохи, — відповіла Аомаме.
Принесли суп, і вони взялися його сьорбати. На якийсь час розмова перервалася. І відновилася тоді, коли вони відклали ложки, а офіціант прибрав посуд.
— Аомаме-сан, а ви не боїтеся?
— Чого, наприклад?
— Адже може статися так, що ви ніколи не зустрінетеся з цим чоловіком. Звісно, випадкова зустріч не виключена. Гадаю, це було б добре. Я справді вам цього бажаю. Але в дійсності існує велика ймовірність того, що зрештою вона так і не відбудеться. Та навіть якби вона й відбулася, він, можливо, виявився б жонатим. І мав би двійко дітей. Тож якби таке сталося, вам довелося б жити після того самій. Не одруженою з коханою людиною, єдиною в усьому світі. Від такої думки вам не страшно?
Аомаме поглядала на червоне вино у склянці.
— Може, й страшно. Та принаймні я маю кохану людину.
— Навіть якщо вона вас не кохає?
— Якщо можна когось щиро любити, то життя набуває сенсу. Навіть якщо не маєш змоги жити з ним разом.
Аюмі на мить задумалася над сказаними словами. Підійшов офіціант і долив вина у склянки. Ковтнувши його, Аомаме подумала: «Аюмі таки казала правду. Який це чорт присікався до такого чудового вина?»
— Аомаме-сан, я в захопленні від вас. Як ви по-філософському на все дивитеся!
— Нічого подібного. Просто я щиро так думаю.
— І я мала кохану людину, — ніби звіряючись, сказала Аюмі. — Хлопця, старшого на три роки, з яким уперше переспала відразу після закінчення середньої школи вищого ступеня. Однак невдовзі він зійшовся з іншою дівчиною. І я після того почувалася душевно спустошеною. Тяжко переживала. З ним розсталася, але відчуття спустошеності все не минало. Він виявився негідним, двоєдушним. Хоча був приємним у поводженні. Та все одно я кохала його.
Аомаме кивнула. Аюмі надпила вина.
— І тепер він іноді мені телефонує. Мовляв, хоче зустрітися. Звичайно, його цікавить моє тіло. Це ясно. А тому я не йду на побачення. Бо як зустрічатимусь, то врешті-решт лиха не минути. Головою це розумію, а організм реагує по-своєму. Так і кортить, щоб він мене обійняв. Коли накопичуються такі відчуття, я іноді шалено розпускаюся. Ви розумієте, що я хочу сказати?
— Розумію, — відповіла Аомаме.
— Він справді нікудишній. Скупий та й у сексі невправний. Але принаймні не боїться мене. І, в усякому разі, під час зустрічі дорожить мною.
— Тоді вибору нема, — сказала Аомаме. — Бо його визначає протилежна сторона. Це не те, що вибирати страви у меню.
— Щось подібне я відчуваю тоді, коли жалію, що помилилася у виборі страв у меню.
Обидві засміялися.
— А знаєте, нам здається, ніби ми самі вибираємо — чи то страву в меню, чи то чоловіка, чи то щось інше, та, можливо, насправді ми не робимо жодного вибору. Можливо, від самого початку все наперед визначено, а ми тільки вдаємо, що вибираємо. Може, свобода волі — це лише віра. Так іноді я гадаю.
— Якщо це так, то людське життя безпросвітне.
— Мабуть.
— Та якщо випадає когось любити, навіть осоружного, який до тебе байдужий, то людське життя не є пеклом. Навіть якщо воно безпросвітне.
— Саме це я хотіла сказати.
— Аомаме-сан, — вела далі Аюмі, — мені видається, що цей світ позбавлений логіки й сердечності.
— Можливо, — погодилася Аомаме. — Але змінити його вже ніхто не зможе.
— Давно минув термін повернення товару, — сказала Аюмі.
— І квитанцію викинуто.
— Так можна сказати.
— Та нічого. Такому світові раптом настане кінець, — сказала Аомаме.
— Я цьому тільки порадію.
— І прийде царство небесне.
— Я жду його не діждуся, — сказала Аюмі.
Вони з'їли десерт, випили еспресо й розрахувалися у складку (вийшло навдивовижу дешево). Потім зайшли в найближчий бар і випили по коктейлю.
— Аомаме-сан, вам подобається отой чоловік?
Аомаме кинула на нього погляд. Високий чоловік середнього віку, сидячи сам-один скраю шинквасу, пив «Martini». Він належав до того типу чоловіків середніх літ, які в середній школі вищого ступеня успішно вчились і гордилися своїми спортивними досягненнями. Волосся в нього почало рідшати, однак обличчя залишалося молодцюватим.