Однак у всьому цьому помічалася одна зміна. Добра зміна. Пишучи своє оповідання, Тенґо відчув, що в ньому самому народилося нове джерело. Вода в ньому не била ключем, а витікала маленьким струмочком між кам'яними брилами. Її було небагато, але текла вона безперестанку. Повільно, неквапливо. Можна було почекати, поки вона назбирається у заглибині, а тоді зачерпнути її пригорщею. Потім вернутися за стіл і все зачерпнуте перелити в текст. Таким чином оповідання природно просувалося вперед.
Мабуть, завдяки старанній праці над рукописом «Повітряної личинки» він зміг усунути брилу, яка досі перегороджувала шлях цьому джерелу. Тенґо не розумів, чому так сталося, але наслідок справді був перед його очима — «важку кришку з посуду нарешті знято». Здавалось, ніби його тіло полегшало, а він сам вибрався з тисняви й тепер може вільно рухати руками й ногами. Можливо, «Повітряна личинка» розбудила в ньому щось таке, що досі в ньому дрімало.
Тенґо відчув, що в ньому прокинулося щось схоже на прагнення. Такого стану душі він не пам'ятав від самого народження. І в середній школі вищого ступеня, і в університеті тренер з дзюдо і старші товариші часто йому казали: «Ти маєш характер, фізичну силу й часто тренуєшся. Але не маєш сильного бажання». Можливо, це була правда. Тенґо чомусь не вистачало волі будь-що перемогти. Він доходив і до півфіналу, й до фіналу, але часто програвав найважливіше змагання. Така його вада спостерігалася не лише в дзюдо, а в усьому іншому. Видно, через свою флегматичність він не мав сили волі боротися до загину. Те ж саме стосувалося написання оповідань. Він міг написати непоганий текст і створити по-своєму цікавий твір. Але не спромагався викликати в серці читача глибокий відгук. Після прочитання його твору читач залишався незадоволеним — мовляв, чогось у ньому бракує. А тому, доходячи до останнього етапу конкурсу, він ніколи не отримував премії молодого автора. Як і відзначав Комацу.
А проте, переробивши «Повітряну личинку», Тенґо вперше в житті відчув щось схоже на досаду. Поки переписував її, віддавався цій роботі з великим завзяттям. Водив ручкою, ні про що інше не думаючи. Та коли закінчив переписувати це оповідання й передав Комацу, то несподівано відчув глибоке безсилля. Коли воно трохи вляглося, з дна його душі натомість піднялося щось схоже на гнів. Гнів на себе самого. Мовляв, запозичив чужий твір і переробив його заради шахрайства. До того ж писав його з набагато більшим запалом, ніж свій власний. Від такої думки йому стало соромно за самого себе. Невже він не здатний правильними словами виразите те, що зберігається в його душі? Хіба це не прикро? Адже він може написати щось подібне, якщо тільки матиме бажання. Хіба не так?
Але такий намір треба підтверджувати ділом.
Тенґо рішуче відкинув недописаний рукопис і з чистого аркуша взявся писати зовсім нове оповідання. Заплющивши очі, він довго прислухався, як жебонить у ньому маленьке джерело. А тоді само собою з'явилися потрібні слова, які Тенґо потроху, неквапливо вкладав у текст.
У травні, після довгої мовчанки, подзвонив Комацу. Була майже дев'ята вечора.
— Вирішено! — сказав Комацу. В його голосі вчувалося легке збудження — рідкісна річ для нього.
Спочатку Тенґо не второпав, про що йдеться.
— Що?
— Яке там «що»! Щойно вирішено відзначити «Повітряну личинку» премією молодого автора. Всі члени конкурсної комісії проголосували одностайно. Суперечок не було. Зрештою, це природно. Бо йдеться про сильний твір. Хоч би там що, а наше діло рушило вперед. Тепер ми вже в одному човні. Треба нам триматися купи.
Тенґо зиркнув на календар, що висів на стіні. На сьогодні справді призначалося засідання конкурсної комісії. Він так завзято писав своє власне оповідання, що втратив відчуття часу.
— То що тепер буде? За порядком дня, — спитав Тенґо.
— Завтра про це оголосять газети. У вітчизняних газетах одночасно з'являться статті. А може, й фотографії. Уже тому, що мова йде про сімнадцятирічну красуню, буде багато розмов. Мені незручно казати, але ця топ-новина виявиться гучнішою, ніж, скажімо, тоді, коли премію молодого автора отримав би тридцятирічний учитель математики підготовчої школи, схожий на ведмедя, який прокинувся від зимової сплячки.
— Настільки відмінною, як небо від землі, — додав Тенґо.
— Шістнадцятого травня в готелі на Сімбасі відбудеться церемонія вручення премії. Заплановано провести прес-конференцію для журналістів.