— Фукаері буде присутня?
— Гадаю, буде. Тільки один раз. Присутність одержувача літературної премії обов'язкова. Якщо тільки ця процедура відбудеться без запинки, решта залишиться в таємниці. Мовляв, вибачте, але письменниця не любить виступати перед людьми. Такої лінії я суворо дотримаюсь. А якщо так, то все буде шито-крито.
Тенґо спробував уявити, як у залі готелю Фукаері дає прес-конференцію для журналістів. Ряди мікрофонів, численні спалахи фотоапаратів. Така картина не вкладалася йому в голові.
— Комацу-сан, ви справді хочете влаштувати прес-конференцію?
— Доведеться один раз, для годиться.
— Та це ж неможливо!
— А тому твоє завдання — зробити її можливою.
Тенґо замовк. На обрії, немов темна хмара, показалося зловісне передчуття.
— Гей, ти мене слухаєш? — запитав Комацу.
— Слухаю! — відповів Тенґо. — Що ви маєте на увазі? Яке завдання?
— Докладно пояснити Фукаері, що таке прес-конференція і як до неї готуватися. Запитання на таких заходах в основному схожі. Тож наперед заготов відповіді на ряд можливих запитань та убгай їй у голову. Ти ж викладаєш у підготовчій школі. І на цьому, гадаю, розумієшся.
— І це все я маю робити?
— Ага, ти. Фукаері чомусь довіряє тобі. Якщо ти скажеш, вона послухає. Я цього не зумію. Бо не маю права з нею зустрічатися.
Тенґо зітхнув. Якби була змога, йому хотілося б назавжди порвати з цим планом щодо «Повітряної личинки». Він зробив, що йому доручили, а тепер мав бажання зосередитися на своїй роботі. Однак передчував, що так легко не відв'яжеться від нього. Погане передчуття мало набагато більшу ймовірність справдитися, ніж добре.
— Післязавтра надвечір ти вільний? — спитав Комацу.
— Вільний.
— Фукаері тебе чекатиме, як завжди, о шостій у кав'ярні в Сіндзюку.
— Але, Комацу-сан, послухайте! Я не зможу цього зробити. Сам добре не знаю, що таке прес-конференція. Бо ніколи її не бачив.
— Здається, ти хочеш стати письменником. Якщо так, то спробуй уявити. Хіба письменницька робота не полягає в тому, щоб уявити собі те, чого ніколи не бачив?
— Але ж ви казали, що як тільки я перепишу «Повітряну личинку», то зможу нічого не робити. Мовляв, решта справи лягає на ваші плечі, а я сидітиму на лавці й стежитиму, як проходитиме гра.
— Тенґо-кун, якби я міг, то сам зробив би це з великою охотою. Адже не люблю просити в людей допомоги. Та оскільки не можу, то доводиться схилити голову перед тобою. Якщо порівняти з човном, що спускається вниз бурхливою річною, то я зараз не можу відпускати з рук стерна. А тому передаю тобі весла. Якщо ти з ними не впораєшся, то човен перевернеться і ми обидва загинемо. А разом з нами й Фукаері. Гадаю, ти не хочеш, щоб так сталося.
Тенґо ще раз зітхнув. І чого це його завжди заганяють у таке становище, коли не можна відмовитися?
— Зрозуміло. Спробую зробити, що тільки зможу. Але не гарантую, що мені це вдасться.
— Так і роби. Буду тобі зобов'язаний. У всякому разі, Фукаері, здається, вирішила вести розмову лише з тобою, — сказав Комацу. — А тепер ще одне хочу тобі повідомити. Ми створюємо нову компанію.
— Компанію?
— Контору, офіс, виробництво… Назва не має значення. Компанію для управління літературною діяльністю Фукаері. Ясна річ, це буде фіктивна компанія. Планується, що офіційно компанія виплачуватиме винагороду Фукаері. Її представлятиме Ебісуно-сенсей. І ти станеш працівником цієї компанії. Незалежно від назви твоєї посади, отримуватимеш свою платню. Я також належатиму до неї, хоча моє ім'я ніде не фігуруватиме. Бо виникла б проблема, якби стало ясно, що я до неї причетний. Прибутки поділимо. Тобі доведеться лише ставити печатку на відповідних місцях документів. Решта піде гладко. Бо я маю здібного знайомого юриста.
Тенґо задумався над сказаним.
— Послухайте, Комацу-сан, я міг би вийти з цієї затії? Мені гроші не потрібні. Переписування «Повітряної личинки» приносило мені радість. Завдяки йому я багато чого навчився. Найприємніше, що Фукаері отримала премію молодого автора. Я підготую її, як тільки зможу, до того, щоб вона добре показалася на прес-конференції для журналістів. З цим якось дам собі раду. Але не хочу мати жодного стосунку з хитромудрою компанією. Бо це — добре організоване шахрайство.
— Тенґо-кун, назад нема вороття, — заперечив Комацу. — Організоване шахрайство? Можливо, це правда, якщо ти так кажеш. Так можна висловитися. Але ти мав би це знати від самого початку. Ми з тобою створили напівреальну письменницю і тоді ж задумали дурити громадськість, хіба ні? Природно, це пов'язано з грошима, для управління якими потрібна досконала система. Це ж не дитяча гра. Сюди не можна застосувати слова: «Я боюся. Не хочу брати участі в такому ділі. Гроші мені не потрібні». Якщо ти хотів сходити з човна, то мав би це зробити трохи раніше, коли течія ще була спокійною. А тепер уже запізно. Для створення компанії потрібне певне число її номінальних засновників, але залучити до цього не обізнаних із ситуацією людей не годиться. Будь-що тебе треба залучити до неї. З твоєю повною участю все піде успішно.