Господиня вийняла коробку шоколаду з принесеного паперового пакета. На коробці — зображення гірської ущелини в Швейцарії. А всередині — десяток гарних шоколадок різної форми. Стара пані дала одну дівчині, одну — Аомаме, а ще одну поклала собі в рот. Те ж саме зробила Аомаме. Тільки після цього Цубаса й собі взялася смоктати шоколадку. Якийсь час усі троє зосередилися на шоколаді.
— Ви пам'ятаєте, якими самі були в десятирічному віці? — запитала господиня Аомаме.
— Добре пам'ятаю, — відповіла Аомаме. У такому віці вона потиснула руку одному хлопцеві й поклялася кохати його все життя. Через кілька місяців у неї почалося перше місячне. У той час у житті Аомаме сталося чимало змін. Вона вирішила віддалитися від віри й порвати зв'язок з батьками.
— І я добре пам'ятаю, — сказала господиня. — У такому віці батько забрав мене до Парижа, де я пробула цілий рік. Він працював тоді дипломатом. Ми мешкали у старих апартаментах поблизу Люксембурзького парку. Був кінець Першої світової війни, і залізничні станції кишіли пораненими солдатами — молодими, немов діти, і старими. Париж у будь-яку пору чарує своєю красою, але в мене залишилося тільки враження від кривавих наслідків війни. Люди, які втратили очі, руки й ноги в жорстоких боях на передовій лінії, блукали вулицями, немов покинуті душі. В очі мені впадали лише білі бинти на поранених чоловіках і чорні жалобні стрічки на жіночих руках. Багато нових домовин тягли коні на возах до кладовища. Зустрічаючись з ними, люди на вулицях відвертали очі й замовкали.
Стара пані простягла через стіл руку. Дівчина, після короткого роздуму, підняла свою руку з коліна й поклала на руку господині. А та потиснула її. Мабуть, так само стискали її руку батько або мати, коли в дитинстві вона розминалася з катафалком на розі паризької вулиці. І підбадьорювали — мовляв, не бійся, ти в безпеці.
— Чоловіки щодня виробляють кілька мільйонів сперматозоїдів, — сказала стара пані. — Ви це знали?
— Приблизно, — відповіла Аомаме.
— І я, звичайно, точно не знаю. В усякому разі, безліч. І все це вони випускають за одним разом. А от кількість дозрілих жіночих яйцеклітин обмежена. Знаєте, скільки їх?
— Точно не знаю.
— Протягом життя їхня кількість не перевищує приблизно чотирьохсот штук, — сказала господиня. — Вони не утворюються щомісяця, а зберігаються в жіночому організмі від самого народження. Після того як у жінки почалося перше місячне, вони щомісяця дозрівають і виходять назовні. У цій дівчині вони також зберігаються. Оскільки в неї ще не почалося місячне, вони залишаються неторканими. Наче в якійсь шухляді. Безперечно, їхнє завдання полягає в тому, щоб зустріти сперматозоїда й запліднитися.
Аомаме кивнула.
— Головна відмінність у ментальності чоловіків і жінок спричинена різницею в системі розмноження. Ми, жінки, з фізіологічного погляду, живемо заради того, щоб захистити обмежену кількість наших яйцеклітин. І ви, і я, і ця дівчина, — сказала стара пані з легкою усмішкою на губах. — Щоправда, в моєму випадку треба сказати «жила», в минулому часі.
«Я досі вже витратила двісті яйцеклітин, — швидко прикинула подумки Аомаме. — Залишилася половина. Можливо, з оголошенням: «Заброньовано».
— Однак її яйцеклітини не заплідняться, — сказала господиня. — Минулого тижня знайомий лікар провів обстеження і сказав, що її матка порвана.
Скривившись, Аомаме глянула на господиню. Потім, злегка повернувши голову, зиркнула на дівчину. Слів не знаходила.
— Порвана?
— Так, порвана, — відповіла господиня. — І ніяка операція вже не допоможе.
— Власне, хто вчинив таке? — спитала Аомаме.
— Ще точно невідомо, — відповіла стара пані.
— Карлики, — сказала дівчина.
Розділ 18
(про Тенґо)
Старший Брат більше не з'явиться
Після прес-конференції Комацу зателефонував і повідомив, що все пройшло безперешкодно й гладко.
— Чудова подія! — як ніколи збудженим голосом сказав він. — Я не сподівався, що вона так безпомильно з цим упорається. Відповіді на запитання були розумними й справили приємне враження на присутніх.
Почувши розповідь Комацу, Тенґо нітрохи не здивувався. Хоча не мав для цього особливих підстав, але прес-конференцією не переймався. Сподівався, що Фукаері сама дасть собі раду. Однак вираз «приємне враження» чомусь здавався стосовно неї недоречним.