«Я мушу послати того «лідера» на той світ, — вирішила вона. — І заради себе».
Через три дні, увечері, зателефонувала Аюмі.
— З'ясувала кілька фактів, — повідомила вона.
— Щодо «Сакіґакі»?
— Так. Я довго роздумувала над цим і раптом згадала, що один колега, одночасно з яким я влаштувалася на роботу, має дядька в поліції префектури Яманасі, причому, здається, на досить високій посаді. Тож я звернулася з проханням до того колеги: мовляв, у моїх родичів сталася біда — їхня дитина вступила в цю секту. А тому я збираю відомості про «Сакіґакі». Мовляв, вибач, але я тебе дуже прошу допомогти. Отак я зуміла дещо з'ясувати.
— Щиро дякую, — сказала Аомаме.
— Так-от, колега зателефонував дядькові, розповів, у чому річ, а той порекомендував чоловіка, відповідального за розслідування секти «Сакіґакі». Таким чином я змогла безпосередньо, по телефону, зв'язатися з тим чоловіком.
— Чудово!
— Я мала з ним довгу розмову і дізналася багато чого про «Сакіґакі», та оскільки ви, напевне, знаєте усе, що друкували газети, то я розповім лише те, що зараз не всі знають. Гаразд?
— Гаразд.
— Передусім те, що «Сакіґакі» неодноразово ув'язувалася в юридичні спори. Стала об'єктом кількох цивільних позовів, здебільшого пов'язаних з придбанням земельних ділянок. Очевидно, ця секта має досить багато фінансів, бо скуповує поспіль усю навколишню землю. Адже у провінції вона дешева. Однак у багатьох випадках продаж відбувався примусово. Секта скуповує нерухомість під прикриттям фіктивної фірми — так, щоб не видавати себе з головою. Через це входить у конфлікт із землевласниками й органами місцевого самоврядування. Поводиться зовсім як спекулянт земельними ділянками. Однак тепер поліція перестала втручатися в цивільні позови. Із сектою має напружені стосунки, але на світло її не виводить. Можливо, секта має свою руку серед кримінальних елементів або політиків. Бо як тільки політики нишком подадуть знак, поліція тут же підставить плече. Якщо ж справа розбухне і дійде до прокуратури, то буде вже пізно.
— Виходить, і в економічній діяльності «Сакіґакі» не все так чисто, як здається.
— Прості члени секти цього не знають, але, судячи з реєстру оборудок з нерухомістю, про чисті руки в людей з керівництва, що розпоряджаються фінансовими ресурсами, не доводиться й говорити. М'яко кажучи, не віриться, що гроші використовуються для чистого духовного вдосконалення. А крім того, секта забезпечила себе також земельними ділянками та будівлями в центральній частині Токіо та Осаки. Усюди першокласними. В Сібуї, Аоямі, Сьото… Схоже, що в поле зору секти входить великомасштабне поширення своєї діяльності на всю країну. Звичайно, якщо вона не захоче переключитися на торгівлю нерухомістю…
— Навіщо релігійній організації, яка ставить собі за остаточну мету чисте, суворе духовне вдосконалення на лоні природи, просуватися в центр міста?
— Та й звідки, власне, береться стільки грошей? — засумнівалася Аюмі. — Адже самим вирощуванням і продажем редьки та моркви такої суми не розстараєшся.
— Секта домагається пожертв від своїх вірних.
— Можливо, але цього, гадаю, не досить. Напевне, звідкись надходить така купа грошей. Крім того, виявилася ще одна тривожна інформація. Мабуть, вона вас, Аомаме-сан, зацікавить. У секті разом з батьками живе багато дітей, які загалом відвідують місцеву школу, але чимало з них через певний час перестають у ній з'являтися. Початкова школа, у якій освіта обов'язкова, вимагає, щоб діти її відвідували, але в секті з цим не рахуються, а заявляють, що «серед дітей є такі, що не хочуть ходити до школи». Мовляв, таких дітей ми самі навчаємо, тож про їхню освіту нема чого турбуватися.
Аомаме згадала про своє відвідування початкової школи. А тому розуміла небажання дітей секти ходити до школи. Бо в такому разі ними нехтують і знущаються як із чужаків.
— Можливо, вони почуваються незатишно в місцевій школі, — сказала Аомаме. — Тож у тому, що вони не ходять до школи, нема нічого дивного.
— Однак, за словами їхніх учителів, більшість дітей батьків-сектантів, хлопці й дівчата, начебто мають психічні проблеми. Спочатку вони поводяться, як звичайні безтурботні діти, але з переходом у старші класи стають щораз мовчазнітними, байдужішими, вкрай емоційно загальмованими і нарешті покидають школу. Проходять через такі самі етапи й показують подібні симптоми і діти із «Сакіґакі». А тому вчителі мимоволі задумуються і тривожаться їхньою долею. У якому, власне, стані опиняються діти після того, як перестають з'являтись у школі й безвилазно перебувають на території секти? Чи вони здорові? Однак зустрітися з ними вчителі не можуть. Бо стороннім людям заходити туди заборонено.