Аомаме надовго скривила обличчя. Щоб виразити свої почуття, розтягнула свої лицеві м'язи настільки, наскільки могла. Однак ніхто не побачив такої разючої зміни на її обличчі, бо по обидва боки стояли перегородки. Тоді вона глибоко дихнула — рішуче вдихнула навколишнє повітря і так само рішуче видихнула. Як кит, що спливає на поверхню води й змінює повітря у своїх велетенських легенях. Учень середньої школи вищого ступеня, що сидів з книжкою позаду, від несподіванки обернувся, але, звісно, нічого не сказав. Тільки злякався.
Протримавши якийсь час гримасу на обличчі, Аомаме насилу розслабила м'язи на ньому й повернула йому попередній вигляд. Потім довго тупим кінцем кулькової ручки стукала по передніх зубах, намагаючись зібратися з думками. «В цьому, напевне, є якась причина. Мусить бути. Чому я пропустила таку важливу подію, що потрясла всю Японію?»
«Та не лише цю подію я пропустила. Я не знала про випадок, коли збирач абонентної плати для «NHK» поранив ножем студента. Дуже дивно. Я не мала причини припускатися поспіль таких значних недоглядів. Як-не-як, я таки пунктуальна й уважна людина. Не схиблю навіть на міліметр. Упевнена у своїй пам'яті. А тому, спроваджуючи туди чоловіків, жодного разу не помилилася на міліметр і таким чином зуміла вижити. Я щодня уважно читала газети, а це означає, що навіть найменш значущу інформацію помічала», — міркувала Аомаме.
Ясна річ, збройна сутичка поблизу озера Мотосуко щодня широко обговорювалася на сторінках газет. Сили самооборони й префектурна поліція, переслідуючи десятьох утеклих екстремістів, учинили облаву в горах — трьох застрелили, двох тяжко поранили, а чотирьох (серед них одну жінку) арештували. Один зник безвісти. Газети були переповнені повідомленнями про цей випадок. Через це додаткове повідомлення про те, що збирач плати для «NHK» поранив ножем студента в районі Ітібасі, кудись вітер здув.
Корпорація «NHK», напевне, зітхнула з полегшенням, хоча, звісно, не подавала про це знаку. Бо якби не ця велика збройна сутичка, то ЗМІ обов'язково випліскували б на шпальти всіх газет свої сумніви щодо збирання плати для «NHK» або щодо неї самої як організації. На початку того року Ліберально-демократична партія висловила невдоволення спеціальною програмою «NHK», присвяченою корупційному скандалу із закупівлею японським урядом літаків американської фірми «Локхід», і веліла змінити її зміст. Перед самим випуском програми адміністрація «NHK» докладно пояснила зміст програми кільком політикам із партій урядової коаліції й шанобливо запитала: «Можна таке передавати?» Як не дивно, така практика стала буденною. Бюджет корпорації підлягав схваленню парламентом, і керівництво «NHK» побоювалося можливої помсти, якщо зіпсує настрій партіям урядової коаліції та самому урядові. Крім того, всередині партій коаліції «NHK» вважалася просто власним пропагандистським органом. Унаслідок розкриття позалаштункових махінацій більшість громадян, природно, почала ставитися з недовірою до незалежності й правдивості програм корпорації. І набрав сили рух за припинення оплати її передач.
Крім збройної сутички і випадку зі збирачем плати для «NHK», всі інші події, що сталися в той час, Аомаме чітко пам'ятала. Про них, як добре пригадує, читала не одну статтю. І тільки збройна сутичка і випадок зі збирачем плати не залишили жодних слідів в її мозку. «Цікаво, чому? Навіть якщо мій мозок на щось хибує, то як же він зумів прогледіти лише статті про ці дві події або стерти пам'ять про них?» — думала вона.
Аомаме заплющила очі й сильно натиснула пучкою пальця на скроню. «А може, так і сталося? У моїй голові зародилася своєрідна функція, здатна перетворювати реальність, завдяки якій лише певні вибрані новини вкриваються суцільною темрявою так, щоб не потрапити мені на очі й не залишитися в пам'яті. Такі, як оновлення уніформи й пістолетів у поліції, будівництво спільної американсько-радянської станції на Місяці, поранення студента кухонним ножем збирача плати для «NHK», запекла збройна сутичка екстремістів і спеціального загону Сил самооборони поблизу озера Мотосуко. Однак що, власне, є спільного між цими подіями? Як не крути, нічого спільного не видно».
Аомаме все стукала по передніх зубах тупим кінцем кулькової ручки. І не переставала розмірковувати.