Аомаме озирнулася. Через один стіл від них сиділи два чоловіки середнього віку. Два службовці, що після роботи прийшли відпочити. У незношених костюмах й непогано добраних краватках. Принаймні справляли враження охайних. Одному, можливо, було понад сорок п'ять, іншому — менше сорока п'яти. Старший — худорлявий, довголиций, із залисиною. Молодший — видно, регбіст у студентські роки, через брак руху схильний до повноти. З обличчям юнака, але з одутлістю навколо підборіддя. Попиваючи віскі з водою, вони жваво розмовляли й мимохідь чогось шукали в барі.
— Судячи з їхнього вигляду, вони тут начебто вперше. Прийшли розважитись, але не знають, як звернутися до жінки. Крім того, вони обидва жонаті. І нібито соромляться.
Аомаме високо оцінила точну спостережливість своєї співрозмовниці, яка за розмовою встигла стільки помітити. Видно, дається взнаки те, що походить з поліцейської родини.
— Аомаме-сан, вам подобається з рідким волоссям? Якщо так, то я обираю здоров'яка. Ви не проти?
Аомаме ще раз обернулася назад. Форма голови у чоловіка з рідким волоссям більш-менш годилася. Від Шона Коннері його відділяло кілька світлових років, але наразі він витримував іспит. Що не кажи, цього вечора вона наслухалася донесхочу гуртів «Queen» і «ABBA». Тож вимагати надто багато не доводилося.
— Гаразд. Але як цих двох привернути до себе?
— До ранку чекати не годиться. Треба нам наступати.
Усміхнено, дружньо й наполегливо, — сказала Аюмі.
— Це серйозно?
— Звичайно. Дозвольте мені піти й завести розмову. А ви, Аомаме-сан, тут почекайте, — сказала Аюмі.
Вона рішуче ковтнула коктейлю «Tom Collins» й потерла долоні рук. Потім енергійно закинула на плече сумку від Ґуччі і приязно всміхнулася.
— Настав час орудувати поліцейським кийком!
Розділ 12
(про Тенґо)
Хай прийде царство твоє
Сенсей обернувся до Фукаері й сказав:
— Ері, пробач, ти не могла б принести нам чаю?
Дівчина встала й покинула вітальню. Двері тихо зачинилися. Сенсей мовчки чекав, коли Тенґо на дивані переведе подих й отямиться. Зняв окуляри з чорною оправою, протер хусточкою не дуже чисті скельця і знову нап'яв на носа. По небу за вікном швидко промайнуло щось маленьке й чорне. Начебто птах. А може, чиюсь душу звіяло на край світу.
— Вибачте, — сказав Тенґо. — Мені вже добре. Нічого не сталося. Розповідайте далі.
Кивнувши, сенсей почав розповідати:
— Войовнича комуна «Акебоно» розпалася 1981 року по завзятій збройній сутичці. Три роки тому. А сама сутичка сталася через чотири роки після того, як Ері прибула сюди.
Однак проблема «Акебоно» поки що не має стосунку до неї. Ері почала жити разом з нами, коли їй сповнилося десять років. З'явившись без жодного попередження перед нашим домом, вона відрізнялася від тієї Ері, яку я досі знав. Зроду була мовчазною дитиною, що не відкривалася незнайомій людині. Але змалку звикла до мене й часто розмовляла зі мною. А тепер перестала говорити з усіма. На звернення до неї могла тільки кивнути або хитнути головою.
Сенсей говорив трохи швидше, і його голос звучав виразніше. Було видно, що він квапиться розповісти, поки Фукаері
не було.
— Вона добряче намучилася, поки дісталася на цю гору. Бо хоч мала невеликі гроші й папірець з нашою адресою, довгий час виростала у відокремленому середовищі й, крім того, не вміла нормально говорити. Однак із запискою в руці пересідала з одного транспорту на інший і нарешті добралася до нашої оселі.
З першого погляду було видно, що з нею сталося щось недобре. Її доглядали вдвох наша служниця та Адзамі. Коли через кілька днів Ері трохи заспокоїлася, я зателефонував у комуну «Сакіґакі» й сказав, що хочу поговорити з Фукадою. Мені відповіли, що Фукада не може підійти до телефону. Тоді я сказав, що хочу поговорити з його дружиною. Мені відповіли, що й вона не може взяти слухавки. Вийшло так, що я не зумів ні з ким переговорити.
— Ви тоді повідомили, що прийняли до себе Ері?
Сенсей хитнув головою.
— Ні, мені здавалося, що краще про це мовчати, поки не поговорю прямо з Фукадою. Звичайно, після того я не один раз намагався встановити з ним зв'язок. Різними способами. Але завжди марно.
Тенґо насупив брови.
— Інакше кажучи, за тих сім років ви ні разу не зв'язалися з її батьками?
Сенсей кивнув.
— За сім років про них ні слуху ні духу.
— За той час її батьки не пробували дізнатися, що з нею?
— Так, як не крути, а це незрозуміла історія. Бо подружжя Фукада понад усе любили й берегли Ері. І знали, що якби вона шукала в когось притулку, то лише в нас. Вони порвали зв'язки зі своїми батьками, а тому Ері не знала ні діда, ні баби. Могла надіятися на допомогу тільки від нас. Батьки навчали її, щоб у тому разі, як щось станеться, подалася до нас. Але від них самих ми не почули жодного слова. Щось неймовірне.